Сповідь у камері смертників - Левко Лук'яненко
Нам потрібен ще час для підготовки. Ми швидко нарощуємо сили. Згадайте, в яких умовах відбувався перший з'їзд УРП у квітні цього року. Згадайте політичні умови, що були рік тому, два роки тому. У жовтні 1988 року не один із нас був ще на засланні, а на Україні хапали до буцегарень, штрафували, виганяли з роботи і вузів. Ні, ми доволі швидко наступаємо.
Але щоб імперія, розвалюючись, не поховала під своїми руїнами наші найближчі плани, мусимо бути розважливі і не довести конфлікт до застосування проти нас зброї. Що ж потрібно, аби демократичні сили і швидко наступали, і не спровокували криваву розправу? Для цього треба зміцнювати обласні організації, засновувати їх у кожному районі, а також осередки в селах. Я кажу про організаційну мережу демократичних сил, а не лише Руху, УРП чи Демократичної партії. Цим самим я виступаю за продовження співпраці усіх патріотичних сил у боротьбі проти ворогів демократії та свободи.
Отже, ми за мирний шлях. Це лише у збудженій уяві секретаря Чернігівського обкому Лісовенка я нібито зібрав у Закарпатті десятки тисяч бойовиків, які тільки й чекають на мою команду, щоб розпочати наступ на Київ.
— Мені хотілось би знати ваше ставлення до СНУМу, тобто Спілки незалежної української молоді.
— Організація СНУМ нам не підпорядкована. Зближення лише на ідейній основі. У СНУМі є дуже гостре крило, звідки навіть на нашу адресу лунають звинувачення в поміркованості. Молоді завжди максималісти. Але у них немає ані історичної пам'яті, ані історичного досвіду.
- «Україна — для українців»?
— Так, але наше гасло інше: «Україна — для громадян України». А втім, ви нашу програму читали.
— На які кошти існує ваша партія?
— Партійні внески, пожертвування, в тому числі й від української діаспори.
— Який вищий керівний орган вашої партії? Бюро? Секретаріат?
— Рада партії, що складається з 78 осіб. А між засіданнями Ради постійно діє провід у складі голови, двох заступників, сімох секретарів.
— Наскільки він ефективно діє?
— У нас ще не все гаразд з дисципліною. Не всі рішення виконуються.
— Чи маєте штаб-квартиру?
— Маємо одержати найближчим часом.
— Машину?
— Теж не маємо. І щоб дістатись, скажімо, на сесію і назад, витрачаю три-чотири години.
— Передбачаєте свій друкований орган?
— Так, газету «Самостійна Україна», яку теж уже зареєстрував Держкомпрес.
— Я свідомо не запитую вас, чи любите ви у свій вільний час вирізьблювати по дереву…
— …або поратись у садочку? І на цьому спасибі, бо це доволі банальні запитання, котрими мучать усіх інтерв'юйованих. Але все ж таки одне захоплення у мене є, що його не можу порівняти з жодним іншим. Це відчуття, що у будь-який час можу вільно вийти із своєї хати під Києвом, а повернувшись додому, дістати з кишені ключ… Сподіваюсь, ви зрозумієте мене.
— Чи є у вас особиста охорона?
— Звичайно, і дуже надійна. Це моя дружина Надія Іванівна.
Журнал «Вітчизна», 1991, № 3.
Додатки: Деякі інтерв’ю та виступи Левка Лук'яненка
Левко ЛУК'ЯНЕНКО: «Завжди є духовні провідники, які відчувають пульс нації»
Розмовляли Тетяна КОРОБОВА, Клара ГУДЗИК, Ірина ГАВРИЛОВА, Сергій МАХУН, «День»
№ 110, субота, 19 червня 1999
Ми вперто шукали людину, якій до снаги вивести народ із цієї біди, і бачимо, що наш супротивник — Адміністрація Президента — далеко не всеохоплююча сила. Може, їм і здається, що вони дійсно все охопили, все контролюють. Насправді це не так
Левка Лук'яненка представляти читачеві водночас просто і складно. З одного боку, в нього безліч звань і регалій, що виділяють пана Лук'яненка в українському політикумі: почесний голова УРП, президент українського відділення Всесвітньої ліги за свободу та демократію, член-засновник Української Гельсинської групи, депутат ВР 12-го скликання… З іншого — Левко Григорович — знакова фігура української історії, чий політичний і життєвий досвід є необхідним для тих, хто будуватиме Україну XXI сторіччя. Йому випали дуже складні роки, так би мовити, «час багатопартійності»: «коли одна партія при владі, а інші — у в'язниці». І усвідомлюючи це, пан Лук'яненко стає фундатором Української робітничо-селянської спілки, а 1961-го року — головою цієї партії. Майже відразу ж його було заарештовано й засуджено до страти «за антинародну агітацію і пропаганду». Після 73-х днів у камері смертників вирок було замінено п'ятнадцятьма роками ув'язнення в мордовських таборах. «Я вірив у закономірності історичного розвитку й знав, що жодна імперія не вічна. Ці знання стали підставою для мого оптимізму» — розповідав Левко Григорович.
Сам пан Лук'яненко вважає себе щасливою людиною: він став свідком становлення незалежності України. Боротьбі за це Левко Григорович присвятив все своє життя. Як вийшло, що ейфорія перших років незалежності і демократії змінилася торжеством номенклатурного свавілля? Чому ж не вдалося закріпити досягнення перших років незалежності, створити її привабливий образ? Хто відповідальний за те, що духовну енергію нації було спрямовано зовсім у інше русло і, власне кажучи, вона «обігрівала Космос»? Відповісти на ці запитання необхідно сьогодні, коли Україна знову перед вибором.
— Левку Григоровичу, спробуймо сформулювати основні висновки ХХ сторіччя для України. Про те, які уроки вона повинна для себе винести… У чому твердість людського духу? Як можна пройти через 25 років страшних випробувань і залишитися самим собою?
— Коли я вчився в університеті, нам викладач наводив простий приклад: він брав копійку й підкидав її багато разів. Суть у тому, що вона 500 разів ляже «орлом» і стільки ж — «решкою». Тобто закономірності відкриваються в множинності. Те, що на перший погляд здається хаосом, випадковістю, в основі є закономірністю. Такий простий висновок допоміг мені вже потім, коли я читав історію — Соловйова, Ключевського. Так ось, коли береш XVIII–XIX сторіччя, так багато бачиш сучасності… І видно, як тісно сьогоднішній день пов'язаний із минулим. І те, що здається локальним, — має ширші зв'язки, а сучасність має глибоке коріння. Ось це мені дало основу для моєї політичної програми і віру в свою правоту. Тому, коли я прибув до табору, там було дуже багато західняків — учасників національно-визвольної боротьби. Це були
