Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Лілейне тіло, Палкі обійми І поцілуї. «Як гарно, чудово…»
Як гарно, чудово. І як приємно, Як солодко — Медово. Думки, Мов пиво, шумують. А душі, Як води, хвилюють, Неначе весняні, Розбурхані ріки… Ах, такого щастя, Такого раю До смерти бажаю, Назавжди — Навіки. «Ну ще – ще раз…»
Ну ще – ще раз… Вогонь горить, Вогонь не згас, А ще більше, Ще дужче палає. Все тіло, Всю кров охопляє. Чи бачиш? — Подивись. До мене нахились. А – ні, то ляж. Так міцно, міцно, Щоб… аж… Ти знаєш як — О – ти добре вмієш… – У-у-у — – Що тобі? Млієш? «Душа вже п’яна…»
Душа вже п’яна… Прощай, кохана. Гармати кличуть — На фронт іду. Як не загину, Як не заб’ють, То я ще верну, Я ще зайду, І знов, і знов Забурлить кров У мені. Добраніч, любко,