Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Своїм одчаєм хорий. «Ти волі шукаєш – не треба волі…»
Ти волі шукаєш – не треба волі, Краще кайдани й тюрми-льохи: В життєвім полі Зорано вільні шляхи, Нікуди йти. І не вернеш ніколи Своєї путі. Волі не знайдеш, шляхів не шукай. Уночі Не ридай, Краще мовчи. Збився з дороги – вмирай! «Весь час стою над ними…»
Весь час стою над ними, Рядками, де розпука й одчай: «Я так чекала весни, А її для мене немає». І знову зірвало спокій, І знов у серці тягар погроз. Чи зроблю бажаний крок? Може знову сльози і сльози? Я тиші знов не маю — Все, все забрав розпачливий жаль. «Весни для мене нема, А весни я довго чекала». «Ти в життя пішла з моєю образою…»
Ти в життя пішла з моєю образою, Зі зробленим мною болем. Ти рвалась до мене за світлом і волею, Я – тобі темряву давав щораз. Зараз потонеш у життєвій безодні. Озирнувшись на минуле огидливо… Не найду ніколи твого сліду. І назавжди – один. Фрагменти минулого
І