Спомини - Йосип Сліпий

родом із с. Струсів на Тернопільщині. В 1887–1889 pp. навчався в гімназії отців-воскресенців у Львові. Філософські студії закінчив у Римі при унівеситеті Конгрегації поширення віри, у 1895 р. захистив докторат з філософії. У 1896–1897 pp. вивчав богослов’я в університеті отців-домініканців “Angelicum” (Академія вищих філософських наук св. Томи), у 1899 — здобув докторат з богослов’я і був рукоположений на священика Львівської архиєпархії, з 1900 — учитель релігії в українській гімназії м. Тернополя. У Галичині став відомий у 1905 р. через свою полеміку в пресі з Іваном Франком на тему сотворення світу. Під час Першої світової війни душпастирював у м. Градеці (Угорщина) та серед українських біженців у Ґмюнді (Австрія), де був одночасно катехитом та управителем гімназійних курсів (до 1918). У 1920–1929 pp. працював учителем у Тернопільській гімназії та катехитом у Бережанах. З 1929 р. став засновником Товариства українських студентів-католиків “Обнова” й був його духівником аж до його ліквідації в 1939 р. З 1930 — професор соціології та історії філософії, у 1931–1935 — душпастир академічної молоді м. Львова. З 1939 — душпастир у с. Страдч біля Янева. 26 червня 1941 p., по дорозі додому після уділення Святих Тайн вмираючій парафіяці, був замордований більшовиками у страдчанському лісі Бірок разом з дяком Володимиром Приймою. 27 червня 2001 р. папа Іван Павло II проголосив о. Миколу Конрада блаженним. Основні наукові праці: “Модерна ментальність і католицизм” (Львів 1934), “Нарис історії старинної філософії” (Львів 1934–1935; Рим 1973), “Корпоративний устрій громадянства” (Львів 1935), “Основні напрямки новітньої соціології” (Львів, 1936) та низка розвідок у “Меті”, “Дзвонах” та інших журналах.(обратно) 173

B1; A1: <учням подобалося>.

(обратно) 174

Іван Бабій (1893–1934) вчився у Тернопільській гімназії разом із Йосифом Сліпим, згодом вивчав класичну філологію на філософському факультеті Львівського університету. В роки Першої світової війни та визвольних змагань був старшиною УГА. Згодом викладав у гімназії в Бережанах та опікувався пластовими куренями на Тернопільщині. У 1931–1934 pp. був директором Академічої гімназії у Львові та активним діячем Української католицької акції, одним з головних організаторів свята “Українська молодь Христові”. Він добре знав митрополита Андрея Шептицького і часто бував у нього на авдієнціях. Йосиф Сліпий підтримував дружні стосунки з Іваном Бабієм від шкільної лавки аж до самої його загибелі, часто бував у нього в гостях. Через свої виступи проти діяльності ОУН серед гімназійної молоді Бабія підозрювали у співпраці з польською владою; за це він був засуджений революційним трибуналом ОУН до смертної кари. 27 липня 1934 р. убитий бойовиком ОУН М. Царем.

(обратно) 175

Євген Мандичевський (1873–1937) — письменник, родом з Галичини, викладач гімназій у Перемишлі, Тернополі та інших містах, редактор журналу “Молодіж”, друкувався в “Літературно-науковому віснику” та “Буковині”, видав збірки новел про життя селян та шкільної молоді: “3 живого і мертвого” (1901), “Судьба” (1906), “В ярмі” (1907) та ін.

(обратно) 176

Нерозбірливе слово.

(обратно) 177

Євген Олесницький (1860–1917) — визначний галицький громадський та політичний діяч, правник, дипломат, економіст, публіцист і перекладач, жив і працював у Львові (до 1891; 1909–1914), Стрию (1891–1909) та Відні (1914–1917). Один з найкращих українських адвокатів, оборонець у політичних процесах, організатор економічного життя Стрийщини. Залишив два томи спогадів “Сторінки з мого життя”. Помер у Відні 26 жовтня 1917 р. Про нього див.: Інна Чуйко. Євген Олесницький: сторінки життєпису. Тернопіль 2005; Олена Аркуша. “Найсильніший інтелект з-поміж політичних діячів Галицької України”: громадсько-політична біографія Євгена Олесницького // Євген Олесницький. Сторінки з мого життя / упоряд. М. М. Мудрий, Б. О. Савчик. Львів 2011, с. 15–129.

(обратно) 178

A1, A4 B1, М: <павз>.

(обратно) 179

Володимир Лисий (1893–1966) — родом з м. Копичинці, після закінчення Тернопільської семінарії вивчав право в університетах Львова та Відня. Під час визвольних змагань 1918–1923 pp. був активним громадсько-політичним діячем, співавтором виборчої ординації до сейму ЗОУНР та коментаря до неї. Згодом повернувся в Копичинці, де створив кооператив “Сільський господар”, організував учительські курси. У 1923–1939 pp. провадив адвокатську канцелярію у Тернополі. З приходом більшовиків у 1939 р. став старшим науковим співробітником АН УРСР у Львові, а за німецької окупації працював адвокатом. У 1944 р. емігрував до Австрії, займався науково-дослідницькою працею у сфері державного й міжнародного права. У 1949 р. емігрував до США, де вів активну громадську та наукову діяльність. Помер 2 грудня 1966 р. у Детройті (США). Йосиф Сліпий ще згадуватиме його у своїх “Споминах” в контексті створення в 1941 р. Ради Сеньйорів, до якої входили, серед інших, Володимир Лисий, Йосиф Сліпий та Гавриїл Костельник.

(обратно) 180

Томаш Ґарріґ Масарик (Tomáš Garrigue Masaryk, 1850–1937) — чеський філософ і соціолог, політичний і державний діяч, перший президент Чехословаччини (1918–1935). Про нього див.: J. Opat. Tomáš Garrigue Masaryk. Praha 1990; A. Soubigou. Tomáš Garrigue Masaryk. Praha — Litomyšl 2004.

(обратно) 181

Юзеф Нусбаум-Гілярович (1859–1917) — уродженець Варшави, зоолог, ботанік, прихильник дарвінізму, засновник польської школи еволюціоністів, фундатор Львівської зоологічної школи. З 1892 р. працював у Львові доцентом порівняльної анатомії та ембріології Львівського університету та професором Академії ветеринарії, у 1906–1917 pp. був керівником Інституту зоології та порівняльної анатомії філософського факультету університету. Написав автобіографію “Pamiętniki przyrodnika” (“Спогади природознавця”), видану в 1916 р. у Львові.

(обратно) 182

Микола Малицький (1890 — після 1939) — громадський діяч, педагог і меценат Тернопільщини. Закінчив Львівський університет, викладав латинську мову в гімназії в Тернополі, в 1918–1919 — поручник УСС, у 1919–1920 — редактор газети “Український голос” (згодом “Українськи вісті”) в Тернополі. В 1938–1939 pp. був сенатором польського сенату від УНДО. Разом зі своєю дружиною Дарією Віконською був меценатом студентської молоді та