Єлюди. Теплі історії з Майдану - Крістіна Бердінських

А тепер найцікавіше. Запитала, ким же працює хлопець у своєму Запоріжжі. Художником, відповів він. «У музеї на Хортиці продаються мої праці, малюю козаків», – розповідає митець. Для нього це основний рід занять і прибуток. Щоправда, на Майдані Василь ще жодного разу не малював – не вистачає часу.

12 лютого 2014

Часто п’ю чай на Мальтійській кухні. Уже навіть писала, як його виготовляють. Кілька тижнів тому помітила цю дівчину. Кожній людині, яка підходить за чаєм, вона каже: «Прошу на здоров’ячко», «Щиро дякую». І водночас усміхається, випромінює нереальний позитив. Сьогодні зайшла на кухню й кажу хлопцям, що хочу написати про одну вашу волонтерку. Запитують, про яку саме. Пояснюю: про ту, що зараз розливає чай, і уточнюю, як її звати. «Не знаємо. Ми називаємо її Дякую», – відповідають мені.

Дівчину звичайно звати не Дякую. Це вісімнадцятирічна Віка, студентка першого курсу факультету міжнародних відносин. Навчається у Львівській політехніці. До Києва приїхала три тижні тому. Віка розповідає, що шукала місце, де потрібні волонтери, і так потрапила на Мальтійську кухню. Ночує в Будинку профспілок. Батьки дуже переживають, але студентка їм часто телефонує і відправляє смс.

Після того як Віка закінчує чергування на цій кухні, вона йде у профспілки і з 22.00 нарізає бутерброди для 25-ї сотні. Розповідає про це і без кінця всміхається. «Я просто дуже люблю людей і люблю спілкуватися», – пояснює свій шалений позитив Віка.

Завтра вона вже їде, повертається додому – і на навчання. Від себе особисто хочу їй подякувати за хороший настрій та щирість. Прослуховувала запис нашої розмови на диктофоні – збилася рахувати, скільки разів під час розмови (а вона продовжувала розливати чай) Віка сказала «прошу на здоров’ячко» і «дякую». Усміхайтеся, люди, частіше!

***

Відвідала лікарню «Швидкої допомоги» на вул. Братиславській. Адже Майдан – це не лише Хрещатик. Це Аня, 26 років, координатор Варти у лікарні. Волонтери тут чергують з 23 січня. Вони записували прізвища людей, яких привозили з Грушевського, повідомляли про це родичам і «Євромайдану SOS». «Збентежило те, що почали кудись зникати люди. Я відразу зрозуміла, що потрібно записувати імена та всю конкретну інформацію про тих, хто потрапляє до лікарень», – розповідає Аня.

Також волонтери запитують у постраждалих, чи потребують вони юридичної допомоги. Потім з’ясовують, які медикаменти необхідні для лікування й усілякі побутові моменти, навіть чи потрібна їм зубна паста й щітка. «Не в усіх родичів є можливість приїхати в Київ», – пояснює дівчина. За постраждалими наглядають волонтери. Наприклад, з харчуванням узагалі проблем немає: люди приносять у лікарню домашні страви. При мені прийшов чоловік і сказав, що дружина приготувала обід на 5-7 чоловік, просила лишень пізніше віддати каструлю.

Щоденно в лікарні «Швидкої допомоги» чергує до десяти людей. У разі заворушень – більше. Лікарі ставляться до волонтерів добре й до постраждалих також. Травми ж траплялися різні. Наприклад, хлопцю – зубному техніку «Беркут» вибив зуби – така іронія долі.

Варта у лікарні важлива й дуже потрібна служба. Аня ж у повсякденному житті не пов’язана з медициною чи захистом прав людини. Вона – стиліст-шопер і щаслива дружина.

13 лютого 2014

Юра й Маша, подружня пара, фотографи. На Майдані з 21 листопада. Вони спочатку просто ходили, спілкувалися з людьми. А на початку грудня вирішили знімати документальний фільм. Їх надихнув один іноземний ролик про музикантів. З того часу Юра й Маша почали записувати відеопортрети майданівців. Думали, що буде п’ять-сім розмов, не більше, а на сьогодні відзняли вже 70 людей. Колись ми це все побачимо в одному фільмі.

Зауважу, що ці фотографи не працюють у ЗМІ. Колись ми з Юрою працювали разом у журналі «Кореспондент», але давно. Подружжя знімає рекламу, весілля, портфоліо, а тепер – Майдан. У грудні, коли було багато замовлень, вони приїжджали в центр після основної своєї роботи, десь о 20.00-21.00 і записували інтерв’ю до 3-ї ранку.

Окрім портретів, Юра й Маша почали знімати коротенькі відеоролики. Наприклад, «Тиждень, що змінив нас назавжди» (про події на Грушевського). Зараз, коли мертвий рекламний сезон, вони взагалі майже весь свій час проводять на Майдані. Приїжджають о 13.00, а повертаються додому вночі. Знімають уже другий документальний фільм.

Юра родом із Луганська, але давно працює в Києві. Маша – киянка. Вони познайомилися на рок-концерті. Виявилося, що обидва фотографи. Одружились у травні