Єлюди. Теплі історії з Майдану - Крістіна Бердінських

5 лютого 2014

20-річна студентка Катя, киянка. Вивчає іноземні мови (іспанську й турецьку) в одному з київських вишів. Особисто для неї Майдан розпочався з ночі 30 листопада, коли «Беркут» жорстоко побив студентів. Їй зателефонували друзі й повідомили, що сталося. «Я декілька годин проридала. Потім витерла сльози, зателефонувала друзям і сказала: ми маємо бути там», – розповідає Катя. «Там» – це у Михайлівському соборі, де студенти сховалися від «Беркута». У цей день дівчина прочергувала у Михайлівському п’ятнадцять годин. Вона вирішила зайнятися логістикою поселення приїжджих. «У перші дні після побиття студентів селили до тисячі людей на день», – каже Катя. Охочих прийняти у себе приїжджих було більше, ніж людей, які потребували житла. Поселення пропонували навіть старенькі бабусі, у квартирах яких не більше одного спального місця.

Студентка займалася розміщенням до Нового року, потім приєдналася до організації культурних проектів, зараз також дуже активна. Незважаючи на задіяність на Майдані, дівчина нормально склала іспити. «Кожен із нас має зробити свій внесок у цю революцію. Усі розуміють, що якщо сидіти вдома, то завтра наші дипломи будуть непотрібні», – пояснює вона.

З Катею ми згадували не лише драматичні моменти останніх двох місяців, а й приємні речі. Концерт «Океану Ельзи» дівчина дивилася з даху будинку на Майдані. Враження незабутні.

6 лютого 2014

Руслан, 58 років, Сімферополь. Кримський татарин. На Майдані більше сорока днів. Приїхав на потязі сам. Спить у наметі або у Будинку профспілок. З Русланом ми говорили більше про його життя, ніж про політичні події у країні. Він зростав у великій родині в Узбекистані, куди депортували кримських татарів. Працював токарем на самаркандському тракторному заводі. Там же працювали його батьки. Потім закінчив вечірню школу, поступив до Міжнародного інституту у Ташкенті. Отримав спеціальність інженера-механіка. І знову пішов працювати на завод, тепер інженером, а не токарем.

До Криму приїхав у 2001 році. «Мені було 45 років, тобто чоловік у розквіті сил. Але інженери у цей час були не потрібні», – розповідає Руслан. Трохи попрацював у Києві на протезному заводі та повернувся до Криму. Пішов на базар продавати овочі. «Продавати картоплю замість того, щоби займатися справою, для якої ти народився, – жахливо», – говорить чоловік. Про переїзд з однієї країни в другу не шкодує. «Україна – це моє серце й крик душі», – емоційно каже Руслан.

Родина, зокрема й син, чемпіон з боксу, підтримує його поїздку на Майдан. Вони всі раді, що батько зараз тут. На цій позитивній ноті завершую розмову.

8 лютого 2014

Мене попросили написати про нього читачі цього блогу, тобто ви. Усіх вразив відеозапис гри хлопця у ніч захоплення Українського дому. Ваше прохання почула, його знайшла. Це 25-річний Богдан. Піаніст-екстреміст, як він сам себе називає. У Києві з вересня, родом зі Східної України. Займається політичним піаром і дає уроки музики. Грає з 8 років. На Майдані від самого початку. Був волонтером у КМДА, працював у їдальні. Інколи давав концерти у мерії, одного разу грав у Жовтневому.

Коли почалися події на Грушевського, також був там. І під час штурму мітингувальниками Українського дому теж. Каже, що хотів, аби ситуація була розв’язана в мирний спосіб. «Ми намагалися домовитися з хлопцями [міліціонерами], які знаходились усередині, щоби вони спокійно вийшли», – розповідає Богдан. Зовсім спокійно взяти Укрдім не вдалося. Почалася бійка. Хлопцю дісталося по голові, лікарі надавали йому першу допомогу вже всередині. Коли під ранок він вийшов від лікарів, побачив піаніно. І сів грати. Власне, це відео підкорило Інтернет.

Від піаніно в Укрдомі Богдан у захваті. «Інструмент дійсно класний. Просто супер. Немає слів», – каже піаніст-екстреміст. Про музику говорить із великим захопленням. А на інші запитання відповідає дуже коротко. Але це той випадок, коли краще просто слухати його гру. Записала коротеньке відео. Слухала і не вірила, що це чую. Якийсь величезний сум у цій музиці. У Богдана рік тому померла його кохана дружина. Що трапилося, розповідати не хоче. Може, й справді, не треба лізти в душу, з музики все зрозуміло. Як правильно написали в коментарях, він – екстреміст від Бога.

9 лютого 2014

Ірена Карпа, письменниця, співачка, ведуча, журналістка. Кілька днів тому зустріла її у гримерці 5-го каналу. Карпа вже йшла з каналу, а я лише прийшла на запис ефіру. Ірена вразила своєю простотою у спілкуванні, раніше я з нею не перетиналася. Весела й відкрита,