Нарцис - Дмитро Чобіт

Так рядовий адвокат і початкуючий бізнесмен, який на той час вже несподівано опинився на посаді радника президента України Л.Кучми з питань податкової політики (цікаво, на якій підставі?), який ніколи ніким не командував, жодного дня не перебував на військовій службі, більше того, навіть ні разу не проходив військових зборів, став полковником.

Але якщо взяти до уваги те, що всі записи - від старшого лейтенанта до полковника - зроблено однією рукою і одним чорнилом, то можна припустити: полковник міг народитися протягом одного дня. Навіть якщо це і не так, то все одно - перед нами факт порушення строків присвоєння чергових військових звань. Питається, за які заслуги? Для прикладу: перший радянський космонавт Юрій Гагарін від звання старшого лейтенанта до полковника (вже після свого знаменитого польоту в космос) йшов цілих три роки! Так це ж перший у світі космонавт, бойовий офіцер, льотчик-винищувач. А В.Медведчук хто?

Думається, що звання полковника Віктору Володимировичу присвоювали за його особистою згодою і палким бажанням. Але ось питання: навіщо воно йому? Невже задумав стати головнокомандуючим?

Як правило, в науку люди ідуть за покликанням. Ще в студентські роки засвідчують нахил до науково-дослідницької діяльності, результати якої проявляються у публікаціях, виступах на конференціях і семінарах, участі у конкурсах. Нічого подібного за Віктором Володимировичем Медведчуком ніхто не спостерігав - він у пору молодості був зайнятий цілком іншими проблемами. Але на п'ятому десятку літ В.Медведчук вирішив збагатити науку та й здобути собі наукову ступінь. Голові Спілки адвокатів України, відомому бізнесмену і раднику самого президента якось незручно було ходити без наукових ступенів. Бажання швидко втілили у кандидатську дисертацію на тему "Конституційний процес в Україні: організація державної влади і місцевого самоврядування". Керівником став доктор юридичних наук, професор Копєйчиков Володимир Володимирович. Захист відбувся 17 липня 1996 року на засіданні спеціалізованої вченої ради при Українській академії внутрішніх справ у Києві. Опонентами були доктор юридичних наук, професор Тихонов Є.Л. і кандидат юридичних наук, доцент Пухтинський М.О.

Варто відзначити, що на той час таке дослідження було досить актуальним. Якраз тоді у пресі обговорювалися численні варіанти нової Конституції, тривала полеміка, йшли дискусії і гарячі політичні суперечки. Тема потрапила в потрібне русло. Але тільки тема, бо сама дисертація написана на вкрай низькому науковому рівні, у ній цілком відсутній глибокий аналіз конституційного процесу і самої організації влади. Автор не запропонував жодної нової теоретичної розробки, не вніс пропозицій, які можна було б використати у процесі підготовки нової Конституції України.

В.Медведчук у своїй роботі твердить: "Основні висновки та положення дисертації викладено в публікаціях наукових видань України". Сама побудова цього речення в граматичному плані є недолугою, однак не будемо на цьому акцентувати увагу - торкнемось самих публікацій. Ось їх перелік:

1. Про теорію і практику конституційного процесу в Україні // Право України. - 1995. - №8. - с.15-19.

2. Проекти Конституції України: досвід порівняльного аналізу // Право України. - 1995. - №9-10. - с.3-8.

3. Право приватної власності на землю: бути - чи не бути їй? // Право України. - 1994. - №9. - с. 12-24.

4. Проект основ державної митної політики в Україні: декларація і реальність // Право України. - 1994. - №3-4. - с. 38-41.

5. Кризова ситуація в адвокатурі України // Право України. - 1993. - №9-10. - с.39-41.

Ось і все. І це В.Медведчук називає "апробацією своїх наукових висновків"? Лише перші дві публікації мають хоч якийсь стосунок до теми дослідження, а решта - це звичайна публіцистика, що ні до теми дослідження, ні тим більше до самої юридичної науки жодного стосунку не має. Ну скажіть, будь ласка, що спільного з кризовою ситуацією в адвокатурі й організацією державної влади та місцевого самоврядування?

Усі публікації В.Медведчука невеликі, на 2-3 сторінки, це не є наукові статті, наукою тут навіть не пахне. Цілком очевидно, що дві публікації здійснено під дисертацію, а ще три просто притягнуто до неї "за вуха". Оце тобі наукова апробація!"

У самій дисертації відсутні ґрунтовні наукові висновки - там їх просто нема, бо хіба можна назвати науковим висновком загальну фразу про те, що "конституційний процес, розвиток якого досліджується в дисертації, є многостороннім і дуже складним явищем"?

А закінчується дисертація взагалі на півслові, при незавершеній думці і висновку не лише до сказаного, а й до самої дисертації. Ось перед вами, шановний читачу, останні речення наукової дисертації В.Медведчука на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук:

"Глава місцевої адміністрації надає необхідну допомогу органам місцевого самоврядування і здійснює контроль за законністю їх діяльності. У разі встановлення порушення законності у роботі органу місцевого самоврядування, голова районної (обласної) адміністрації звертається до суду з заявою про відміну протизаконних дій органу місцевого самоврядування".

Процитоване закінчення кандидатської роботи Віктора Володимировича Медведчука на здобуття ним наукового ступеня кандидата юридичних наук є не чим іншим, як колонаукового демагогією, бо тут дисертант у довільній формі лишень переказав зміст окремих положень статті 6 Закону України "Про представника президента України" від 5 березня 1992 року. У цьому переконається кожен, хто порівняє тексти дисертації і закону. У законі написано більш чітко. Очевидно, В.Медведчук вирішив не цитувати його, а просто переказати, щоб не звинуватили у плагіаті. Лише поміняв терміни "представник президента", як було у законі, на "глава адміністрації", як записано у Конституції. Але скажіть на милість: яка тут наука? Щоб у 1996 році видати як наукову розробку запозичений із закону 1992 року текст! До того ж закон цей на час захисту кандидатської дисертації В.Медведчуком вже два роки як не діяв. І за таку мазню в Україні присвоюють ще й наукові ступені? Куди ж дивиться ВАК? І, повторимося, що ж це за наука?

У "дисертації" В.Медведчука відсутні посилання на ґрунтовні наукові розробки з піднятої проблеми. Список використаної літератури і