Дві культури - Олександр Боргардт

Не будемо наполягати навіть на тому, що таке кимось придумується навмисно; радше, це є вже генетичний інстинкт нащадного злочинця, що не полюбляє полишати сліди (а — приходиться, що поробиш!).

Тут — ніде жодних евфемізмів не буде; все — як є, буде називатися своїми власними іменами. Згоден, спочатку це може справити стрясаюче, шокуюче враження, але — нічого, звикайте… Не слід, в жодному разі, плутати це з якоюсь там емоціональністю. Справи — давно й добре відомі, — які ж тут можуть бути емоції?

Підкреслимо також, для читачів, що виросли в колі російської культури та пишаються нею, що в автора як і в інших — і на думці не було б піднімати на неї руку, якби… Якби й вона поводила себе мінімально пристойно. Якби не ота культурна агресія, якби всі ми з дитинства, зі шкільних років не чули зверхницьких російських заперечень української культури. Її всякого та всілякого повсякденного пониження та приниження, паплюження, — на користь “вєлікого русского язика”, “вєлікой русской культури”, “вєлікого русского народа” і т. п. Остогидло воно, визнаємо це, таке виссане з брудного імперського пальця “вєлічіє”.

Не ми кидали цей виклик, але ми його приймаємо. Тому й вибачайте, дорогі наші булі співвітчизники, якщо деінде від вашої імперської культури полишиться мокре місце. Тому що тим, хто здавна оселився в шкляному домі — нема чого кидатись каменями в сусідів.

Полеміка — є полеміка. Досі вам з нею клопоту не було — відправив до ГУЛАГу або до психушки, і по всьому. А тепер… а тепер — відповідайте на неї; якщо пороху вистачить, ясна річ.

Підкреслимо ще, хоч здалека схожі приклади переслідування та геноциду багатомільйонного народу та його культури, — в історії планети більше не відомі. Монополію на цей безпрецедентний та світових масштабів злочин — цілком зберігає за собою Росія.

А тепер — нагадаємо ще раз, щоб не було претензій, що жодного “сглажіванія углов” — далі не буде. Все, як є, дослівно — все, — буде називатися тільки своїми іменами.

На очах нашої історіографічної вченості з’являється вигадана історія для народного вжитку, де діловито обгрунтовуються національні та релігійні упередження.

Наші шкільні підручники історії — то розплоджувачі історичної брехні.

Підкреслимо, насамперед, що автор цього висловлювання знайомий лише з західними підручниками історії. Істої Голконди історичної брехні — писанини російських та совєцьких істориків, він — зрозуміло, ніколи на власні очі не бачив.

Ось тому й є необхідною для нас, — експозиція історичної ситуації. Вона займе деяке місце, але без неї — не можна. Справа в тому, що треба спочатку чітко знати: хто є хто? Якби ми мали нормальну історію, тоді це було би зайве. При наявності тільки наскрізь брехливої імперської історії, така передмова просто неуникнена. Бо тільки з неї, єдино, читач і зможе отримати правдиву відповідь на це саме запитання: хто є хто?

Культура будь–якої країни є тісно прив’язаною до її історії та геополітичних факторів. Саме з цієї точки зору нам і потрібно дати тут гранично стислий начерк історії, як України, так і Росії. Остання є державою відносно новою, не давньою, вік якої не налічує й повних трьохсот років. Перед тим вона ж, щоправда, називалася Московією, але й ця державність не доходить і ХІІ ст. н. е., отже… Прийдеться починати з України, древність якої тане в глибинах часів.

Вона є відомою світові дуже здавна. Давно та досить стисло. Географічно та етнічно — так само, як антична Італія, Еллада, Єгипет та Іран. Історія відома — дещо гірше.

Це країна, що лежить приблизно від Дону на сході, до Пруту та Карпат на заході, обмежена з півдня берегом Чорного моря (Понтос Аксейнос), а на півночі — приблизно 52 паралеллю, південною межею Пінських болот. Греки називали її спочатку Кимерія, потім Скитія, а її людей, відповідно, спочатку кимеріянами, потім — скитами. Перші її історично відомі люди, що з’явилися більше чотирьох тисяч років тому (як звичайно, скоріше з Азії) - то були пеласги та лелеги, люди індо–європейської раси, котрих потім в Елладі вважали першими людьми на Землі. Двохтомник Роберта Грейвза “Грецькі міти” (1974) починається з 1. “Пеласгічного міту про створення світу”. Історія цих народів, за її великою давністю, є вкрай темною та повною загадок, але це — вже історія. Згідно Гесіода (УІІІв. пер. н. е.) та Геродота (485–425 пер. н. е.), то були землероби, тваринники та досвідчені мореплавці. Розмовляли вони, наскільки можна судити, мовами балтицької групи, від яких на наш час зберіглися тільки литовська та латиська, але в той час вони були поширені значно більше, ніж тепер. Бо є й досі вражаючи пов’ язання між ними та латиною або грекою; або, навіть, індійським санскритом. Вони були більш близькі до класичного санскриту “Магабхарати” та “Бхагаватгіти”, ніж латина та грека. Існування цих людей слід пов’язувати з нашою, чи не старішою в Європі Трипільською культурою, що відкрив Вікентій Хвойка.

Втім, лелеги якось хутко зійшли зі шпальт історії. Дуже стара українська легенда твердить, що за своє надмірне цікавство вони були перетворені Богом на великих птахів, та в Україні завжди вважалося великим гріхом вбити журавля або чорногуза. Пеласги стали предками історичних кимеріян, страшних “гимраїм” Біблії, на яких так скаржиться пророк Ієремія. І дійсно, ці люди творили морські наїзди на Малу Азію, Елладу та Ближній Схід, полишивши по собі грізну пам’ять у народів.

Потім, десь за сім сторіч перед н. е. в Україну приходять власне скити. Це були германські народи, готи та алани, що прийшли з-за Дону, звідти, де згідно Сноррі Стурлусону було королівство Одіна та його синів, Віллі й Ве. Геродот запевняє нас, що ці люди повністю витіснили кудись кимеріян, але ми тепер знаємо, що так не було, всі народи стали жити вкупі. Звідки ми це знаємо? — та просто з того,