Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
479
Микола Андрійович Долгоруков (1792 – 1847) – чернігівський, полтавський, харківський генерал-губернатор, князь. Проводив реакційну політику царизму в Україні, за що Шевченко затаврував його в поемі «Юродивий». 16.І.1845 р. Шевченко звернувся до Долгорукова з листом, у якому просив сприяти передплаті на «Живописную Украйну». Як видно з листа, Шевченко бачився з Долгоруковим у Петербурзі й подарував йому три естампи з «Живописной Украйны», щоб зацікавити своїм виданням. Долгоруков дав розпорядження губернаторам і губернським предводителям дворянства організувати передплату на «Живописную Украйну», але це розпорядження конкретних наслідків не дало. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 194.)
480
Іван Іванович Фундуклей (1804 – 1880) – київський цивільний губернатор (1830 – 1852). Цікавився історією та археологією. Шевченко познайомився з ним у 1845 – 1846 рр. під час роботи в Археографічній комісії. 5.IV.1847 р. Фундуклей брав участь в арешті Шевченка. Під час арешту він відібрав у поета рукописи, альбоми, малюнки та інші речі. Спочатку Фундуклей передав до «Третього відділу» лише частину їх (збірник «Три літа», інші рукописи, листи, альбоми), а решту (малюнки, пакет з паперами й скриньку з фарбами) залишив у себе. 15.VII.1847 р. Шевченко написав з Орської фортеці Фундуклею листа з проханням повернути йому речі. На цей лист Фундуклей не відповів. А всі речі поета він ще раніше переслав до «Третього відділу», про що Шевченко не знав. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 316.)
481
Сергій Семенович Уваров (1786 – 1855) – президент Російської академії наук (1818 – 1855), міністр народної освіти Росії (1833 – 1855), граф. Освіту підпорядкував реакційним принципам православ’я, самодержавства й офіційної «народності». Д. Бібіков надіслав Уварову клопотання Шевченка, в якому він просив призначити його вчителем малювання Київського університету. Про це клопоталась родичка Уварова – дружина М. Рєпніна-Волконського. В лютому 1847 р. Уваров повідомив куратора Київської шкільної округи про призначення Шевченка на цю посаду, а в червні 1847 р. написав наказ про його звільнення. 2.VI i 5.VII.1847 р. дав розпорядження цензурному відомству про заборону «Кобзаря» і згадки про нього в пресі. За записаною О. Матовим розповіддю наглядача в Новопетровському укріпленні М. Бажанова Шевченко нібито намалював у Орській фортеці алегоричну картину, на якій Уваров прикривав шинеллю українське село від променів сонця – уособлення освіти. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 285.)
482
Кирило-Мефодіївське товариство: у 3 т. Т. 3. С. 337.
483
Н. И. Костомаров. Автобиография. К 190-летию со дня рождения. К., 2007. С. 90 – 92.
484
Микола Аркадійович Рігельман (1817 – 1888) – чиновник канцелярії київського генералгубернатора, співробітник Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. Був запідозрений у приналежності до Кирило-Мефодіївського товариства, притягався до слідства. Шевченко познайомився з ним у 1840 р. в Петербурзі. В лютому 1857 р. допоміг поету матеріально. Того ж року виступив з рецензією на «Записки о Южной Руси», в якій високо оцінив поему Шевченка «Наймичка». (Шевченківський словник. Т. 2. С.167.)
485
Петро Омелянович Чуйкевич (1815 – близько 1875) – учитель, збирач народних пісень. У 1843 р. закінчив Київський університет. Друг П. Куліша, М. Костомарова, О. Бодянського. Був під слідством у справі Кирило-Мефодіївського товариства, звільнений через брак доказів. Шевченко познайомився з Чуйкевичем у червні 1843 р. в Києві в П. Куліша, а потім кілька разів зустрічався з ним у М. Костомарова. В 1846 р., коли Шевченко перебував в Кам’янці-Подільському, де вчителював Чуйкевич, останній записав в альбом поета пісні «Зійшла зоря із вечора, да й не назорилась», «Пливе щука з Кременчука, пливе собі стиха», «Ой, Кармелюче, по світу ходиш». Першу з них Шевченко використав у повістях «Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали» та в поемі «Марина». (Шевченківський словник. Т. 2. С. 349.)
486
Федір Васильович Чижов (1811 – 1877) – російський математик, письменник, близький до слов’янофілів. Учень М. Остроградського, вчитель Г. П. Ґалаґана. Був арештований і притягався до слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства в травні 1847 р., але звільнений за браком доказів. Шевченко зустрічався з Чижовим у 1840 р. на вечорах у М. Маркевича. Згадав Чижова у листі до В. Г. Шевченка (7.ХІІ.1859 р.), коли збирався купити на Україні землю до садиби. (Там само. С. 345 – 346.)
487
Точна назва: «Повесть об украинском народе».
488
Георгій (Юрій) Львович Андрузький (1827 – рік смерті невідомий) – член Кирило-Мефодіївського товариства, громадський діяч, учений і поет. Учився в Київському університеті. В 1846 р. вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, належав до його революційно-демократичного крила. Обстоював скасування кріпацтва і станів, республіканський спосіб правління. 30.ІІІ.1847 р. його заарештували й вислали під нагляд поліції в Казань, а потім – у Петрозаводськ. У 1850 – 1854 рр. перебував в ув’язненні в Соловецькому монастирі. В 1856 р. йому дозволено повернутись у Полтавську губернію. Шевченко познайомився з Андрузьким у 1846 р. Вплив поета позначився на віршах Андрузького, в яких відчуваються соціальні мотиви. На допитах у «Третьому відділі» виявив легкодухість.
Свідчення Андрузького під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства були використані «Третім відділом» як один з матеріалів для звинувачення Шевченка». (Шевченківський словник. Т. 1. С. 38.)
489
Шевченківський словник. Т. 1. С. 339 – 343.
490
Левко Іванович Боровиковський (1808 – 1888) – український поет, фольклорист і етнограф. Опрацьовував фольклорні сюжети, звертався до народної поетики й ритміки. Боровиковський відійшов від бурлескної манери і був одним з перших українських романтиків. Розвинув в українській літературі жанри на народній основі. Історичні події висвітлював у дусі ідей «офіційної народності». Шевченко читав твори Боровиковського в альманасі «Ластівка», зокрема й ті, які вилучив цензор (останні читав у рукописі), можливо, й в «Отечественных записках» та «Вестнике Европы». Особисто Шевченко й Боровиковський не були знайомі. В Боровиковського є лише згадка в листі до І. Срезневського від 24.V.1840 р. про перший «Кобзар». «Особливо хвалять журнали «Кобзар», що недавно вийшов, – не знаю чий». Мотиви трагічного кохання, тема народного співця, характерні для деяких творів Боровиковського («Молодиця», «Бандурист»), простежуються і в ранніх романтичних творах Шевченка («Причинна», «Перебендя»)». (Шевченківський словник. Т. 1. С. 84.)
491
Это та самая книга Кулиша, в которой он поместил мысли о прежнем духе казачества
