Ґоморра - Роберто Сав'яно

рівень складається з капо, що працюють на ринках під відкритим небом; вони безпосередньо керують товкачами, координують охорону та маршрути втечі, охороняють комори та місця розфасовки наркотиків. Четвертий рівень, товкачі, є найбільш уразливим. Кожен рівень має свої другорядні рівні, безпосередньо підлеглі виключно своєму керівнику, а не всій структурі. Така схема забезпечує п’ятсот відсотків прибутку на початкові капіталовкладення. Ця бізнес-модель Ді Лауро завжди нагадувала мені таке математичне поняття, як фрактали, які в підручниках пояснюються на прикладі в’язки бананів: кожен окремий банан є насправді в’язкою бананів; у свою чергу кожен з цих бананів теж є в’язкою бананів, і так — до безкінечності. Щоденний обіг наркоторгівлі, здійснюваної кланом Ді Лауро, складає 500 тисяч євро. Товкачі, працівники комор та кур’єри часто являються не членами організації, а просто найнятими робітниками. Роздрібна торгівля наркотиками — це гігантський обсяг діяльності, що потребує найму тисяч індивідів, але вони не знають, хто їхній бос. Вони мають загальне уявлення, на яку сім’ю Каморри вони працюють, але на цьому їхнє знання й закінчується. Якщо когось заарештовують і він вирішує розколотися, то його знання про організацію обмежуються лише невеличкою чітко окресленою сферою; він не зможе розкрити всі розгалужені маршрути, якими перетікає економічна та військова міць організації.

Вся економічна та фінансова структура підкріплена структурою військовою. Це — група безжальних і лютих бойовиків з широкою мережею флангової підтримки. Легіон кілерів, куди входили Емануеле д’Амбра, Уго Де Лючія, Нандо Емоло, Антоніо Феррара, Сальваторе Тамбуріно, Сальваторе Петріччіоне, Умберто Ла Моніка і Антоніо Меннетта, підсилюють з флангів районні капо: Дженнаро Арута, Чіро Саджезе, Фульвіо Монтаніно, Антоніо Ґалеота, Константіно Соррентіно, а також Джузеппе Преціозо, особистий охоронець Козімо. Це — підрозділ чисельністю близько трьохсот людей, і всі — на щомісячній зарплаті. Складна структура, ретельно спланована й організована. З великим «флотом» автомобілів та мотоциклів, завжди готових до екстрених випадків. Секретний арсенал та кілька фабрик, готових негайно знищити зброю після її використання. Запас непримітних спортивних костюмів та мотоциклетних шоломів, які теж негайно знищуються після використання. Є навіть допоміжна служба, яка займається тим, що відразу ж після нападу доставляє кілерів до стрілецького тиру, де фіксується час прибуття. Таким чином конструюється алібі і заплутуються результати експертизи, що виявляє залишки пороху. Цієї експертизи кілери бояться як вогню: сліди збройного пороху видалити неможливо, і вони є невідпорним доказом. Основна ідея такого алібі полягає не в прихованні самого вбивства, а просто в тому, щоб унеможливити його доведення в суді. Все організовано бездоганно і бездоганно працює. Або майже бездоганно.

Певний час я навідувався до Секондільяно. Відтоді, як Паскуале кинув працювати кравцем, він постійно тримав мене в курсі того, куди дме вітер і якою була загальна ситуація. А ситуація змінювалася швидко. Сумірно зі швидкістю, з якою рухаються гроші.

Я роз’їжджав на своєму мопеді «веспа». Що мені найбільше подобається в Секондільяно та Скампії, це світло. Великі широкі тутешні вулиці просторіші за тугий вузол старого центру міста, і мені здається, що сільська природа і досі живе під асфальтом та велетенськими будинками. Зрештою, простір живе й у самій назві «Скампія», що на «покійному» неаполітанському діалекті означає «вільний простір», «пустище». Місце, де ростуть бур’яни. Місце, де в 60-х виріс огидний Vele, або «Вітрила», величезний і потворний мікрорайон громадського житла. Зогнилий символ архітектурного безумства, або радше бетонна утопія, яка виявилася безсилою стримати механізм наркоторгівлі, що знаходить собі поживу в цій частині світу. Хронічне безробіття та повна відсутність механізму планування соціального розвитку перетворили цей район у складське приміщення для наркотиків, у лабораторію, де наркогроші трансформуються у жваву легальну економіку. Скампія та Секондільяно викачують кисень з нелегальних ринків і спрямовують його у законний бізнес. 1989 року «Спостережний пункт Каморри», організація, що займається моніторингом Каморри, зазначив в одній зі своїх публікацій, що північні околиці Неаполя мають ледь не найвищий показник товкачів на душу населення в усій Італії. Тепер цей показник є найвищим у Європі і входить до найвищої світової п’ятірки.

З часом моє обличчя стали тут упізнавати. Для вартових клану, що стоять на шухері, впізнаваність є нейтральним параметром. На території, що знаходиться під постійним візуальним спостереженням, є параметри негативні — поліція, карабінери, таємні агенти з конкуруючих сімей — і позитивні: покупці. Все інше вважається нейтральним, не вартим уваги. Якщо вас заносять до цієї категорії, то це означає, що вас не існує. Ринок наркотиків під відкритим небом завжди цікавив мене і дивував: його бездоганна організація суперечить будь-якому твердженню про повну тутешню деградацію. Ці ринки працюють як годинник; люди в ньому — шестірні, і рух кожної з них спричиняє рух наступної. Дивовижне й чаруюче видовище. Зарплатня видається раз на тиждень, по 100 євро вартовим, 500 — координатору ринку і касиру, по 800 товкачам і по 100 євро тим, хто керує коморами та переховує наркотики у себе вдома. Робочі зміни тривають від третьої години дня до дванадцятої ночі і від дванадцятої ночі до четвертої ранку: вранці торгувати дуже важко, бо кругом повно поліції. Кожен має вихідний, а якщо працівник запізнюється, то відповідно зменшується платня. 50 євро за кожну пропущену годину. На віа Баку завжди вирує діяльність. Прибувають клієнти, розплачуються, забирають товар — і відбувають. Часом за товкачем навіть вишиковується черга машин. Особливо в суботу ввечері, коли приїздять товкачі з інших районів. Віа Баку приносить прибутку в півмільйона євро щомісяця. Згідно з даними антинаркотичного підрозділу, кожного дня тут продається по чотириста доз марихуани та кокаїну. Коли з’являється поліція, товкачі точно знають, в яких помешканнях ховатися і де скласти свій товар. Зазвичай перед поліцейською машиною вигулькує авто чи мопед, щоб уповільнити її рух, і таким чином вартові отримують додатковий час, щоб забрати товкачів та хутко відвезти їх геть на своїх мотоциклах. Вартові, що стоять на шухері, зброї не мають і мають «чисту» характеристику, тому навіть коли їх і затримують, то ризик опинитися за ґратами незначний. Коли заарештовують товкачів, то на допомогу викликають резерви, зазвичай це — наркомани чи постійні клієнти, що бажають надати допомогу в екстрених випадках. На місце кожного заарештованого товкача приходить новий. Бізнес є бізнес; він має тривати навіть у скрутні часи.

Віа Данте також приносить астрономічні суми. Це — процвітаючий ринок, одне з найостанніших дітищ Ді Лауро, і всі тутешні товкачі — це малі діти. А ще є віалле делла Резистенца, старий героїновий ринок, де можна також придбати кобрет — наркотик на основі героїна, і кокаїн. Тут розташована