Ніч ополудні - Артур Кестлер
Виступав Рубашов. Говорив довше, ніж звичайно. Оточення було для нього звичне. Уся ця довколишня незграбність і неохайність зроджували в ньому легкість і сміливість. Почувався як удома. Відчував тут потрібність своєї місії і не міг зрозуміти, чому вчора в шинку його охопив дивний, незрозумілий настрій.
Об’єктивно й не без експресії з’ясував він реальний стан справ, не кажучи, правда, нічого про справжню причину свого візиту. З його слів випливало, що світовій бойкот агресора не вдався через лицемірство й захланність європейських урядів. Декотрі з них хоч і наполягали на продовженні бойкоту, однак це було лише маскування. А інші й не намагалися приховати свою нещирість. Агресорові потрібен бензин. Донедавна країна пролетаріату постачала Італії велику кількість пального. Якщо тепер зупинити цей експорт, інші країни жадібно кинуться в порожнину й заповнять її. Фактично їм тільки того й треба — витіснити соціалістичну країну зі світового ринку. Можна бути до кінця принциповим, але товариші мусять зрозуміти, що втрата позицій на світовому ринку означає сповільнення промислових темпів «там», а від цього постраждає революційний рух у цілому світі. Отже, висновок ясний…
Пауль і троє робітників притакнули. Вони думали дуже повільно, і суть сказаного до них іще не дійшла. Все, що «товариш звідти» сказав, звучало досить переконливо. Все було схоже на черговий тактичний маневр, який практично їх не зачіпав. Нікому з них і в голову не прийшло, що все, сказане Рубашовим, мало якийсь зв’язок із чорною флотилією, яка наближалась до порту.
Лише Малий Леві і письменник Білл значуще переглянулися. Рубашов це помітив. Свої пояснення кінчив сухо, без попередньої теплоти в голосі:
— Ось і все, що я мав вам сказати. Ваш обов’язок — виконати рішення Центрального Комітету і пояснити менш свідомим товаришам значення цієї постанови, звичайно, якщо хтось із них матиме якісь сумніви. От і все.
На хвилину в кімнаті запала мовчанка. Рубашов зняв пенсне й запалив цигарку. Малий Леві як головуючий сказав:
— Від імені присутніх дякую промовцеві. Є питання до гостя?
Питань не було. Один із робітників незграбно сказав:
— Що питати? Все ясно. Товариші «там» знають добре, що роблять. Ми, звичайно, постанову викопаємо і бойкот продовжимо. Будьте певні, товаришу, через наш порт нічого до тієї італійської свині не пройде…
Двоє його товаришів притакнули. За ними озвався Пауль:
— За цей порт Центральний Комітет може бути спокійний, — і ворухнув кілька разів вухами.
На якусь мить Рубашову здалося, що він опинився перед опозиційною фракцією. Лиш перегодя зрозумів, що присутні, за винятком Леві і Білла, не схопили суті справи. Він подивився на Малого Леві, сподіваючись, що той розтлумачить усе звичайною портовою говіркою. Проте Леві опустив очі й мовчав. І тоді Білл, лице якого почало раптом нервово смикатися, сказав:
— А чи не могли ви цим разом для своїх трансакцій вибрати якийсь інший порт?
Товариші витріщилися на нього із здивуванням. Вони не могли збагнути, до чого тут слово «трансакція». Думка про чорну флотилію і досі не приходила їм до голови. Але Рубашов сподівався такого питання і мав наготовлену відповідь:
— Політично й географічно ваш порт дуже зручно розташований. Бензин буде розвантажено тут і далі до Італії він піде залізницею. Ми не маємо причин ховатися з цією справою. Було б добре, щоб ми уникли непорозумінь, бо реакційна преса тільки того й чекає.
Білл і Леві знову переглянулися. Портовики дивилися на Рубашова поглядами, що означали: «Ніяк не второпаєм». Та поступово вираз на їхніх обличчях змінювався — вони роздумували.
Нарешті Пауль якимсь гучним, хриплим голосом запитав:
— Про що, власне, йдеться?
Усі подивились на нього. Його шия почервоніла, він вирячився на Рубашова булькатими очима. Стриманим голосом Малий Леві сказав:
— Ти що, тільки-но проснувся?
Рубашов оглянув присутніх, кожного зокрема, і тихо сказав:
— Я забув ще одну деталь. П’ять вантажних кораблів Комісаріату зовнішньої торгівлі ввійдуть у ваш порт завтра, якщо дозволить погода.
Але й тепер ще не всі присутні збагнули суть справи. Усі мовчали. Мовчали й дивилися на Рубашова. Пауль повільно підвівся, жбурнув капелюха об підлогу і вийшов з кімнати. Двоє його приятелів подивилися йому вслід, вагаючись. Стояла тиша. Тоді Малий Леві відкашлявся і сказав:
— Товариш «звідти» пояснив нам причини тієї трансакції. Якщо вони не завезуть бензин, то це зроблять конкуренти. Є ще запитання?
Портовик, який уже брав слово, засовався на стільці і сказав:
— Цю пісню ми знаємо. Під час страйку завжди знаходяться люди, що кажуть: якщо я кину працю, вона дістанеться іншому. Ми наслухались цього досить. Так співають штрейкбрехери…
Знову запала тиша. Ззовні грюкнули двері — Пауль пішов, можливо, назавжди. Рубашов сказав:
— Товариші, інтереси промислового будівництва «там» стоять понад усім іншим. Ці інтереси значною мірою залежать від нашої зовнішньої торгівлі. Сліпа принциповість не завжди окупається. Подумайте над цим.
Портовик подався над столом уперед і вигукнув:
— Ми думали над цим! Ви «там» мусите подавати приклад. Цілий світ стежить за вами. А ви патякаєте про солідарність, жертовність і дисципліну і водночас своїми п’ятьма кораблями займаєтеся шахрайством, штрейкбрехерством…
Малий Леві випростався. Був геть блідий. Підніс люльку до вуха і якось швидко, низьким тоном, проторохтів:
— Усе, що сказав цей товариш, є і моєю думкою. Хто хоче ще висловитись? Ніхто? Засідання вважаю закритим!
Рубашов узяв свої милиці і зашкутильгав із кімнати. Тепер справи