Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
Днями Тарас Григорович працював на квартирі Бутакова. Одна кімната тут була зайнята геологічними та ботанічними колекціями, зібраними Вернером під час експедиції. Тепер він їх систематизував, готуючи до відсилки до Петербурга. У іншій кімнаті на трьох столах топографи креслили мапи. Шевченко мав переносити на них «гідрографічні види». Але йому була відведена і окрема кімната, де за своїми рисунками він малював краєвиди для великого альбому аральської експедиції. Роботи було так багато, що капітан додав йому помічника – рядового Броніслава Залеського575, що був художником-аматором…
Великорозмірних картин Шевченко ніколи не малював. Вирішив спробувати – створити вівтарний образ для костьолу, ксьондзом у якому був Кандид Зеленка576, висланий з Вільни після повстання 1830 року. Зробив ескіз сепією: на тлі темного неба яскраво освітлене струнке тіло розп’ятого, обличчям на Шевченка схожого, за ним обабіч розп’яті скорчені розбійники. Картина трагічного настрою. Можливо, згадав художник, як свого часу разом з Михайловим допомагав Брюллову встановлювати його «Розп’яття» у петербурзькій лютеранській церкві. Вразила тоді не так картина учителя (вона викликала захоплення Жуковського, особливо постать Марії Магдалини – розцілував Карла Павловича), а натхненна розповідь Брюллова про те, як слід було намалювати голгофську трагедію. Не виключено, що прагнув здійснити задум Карла Павловича. Показав Зеленці – той рішуче відхилив: не можна вклонятися постатям розбійників. Вилаяв його Шевченко подумки за середньовічний спосіб мислення. На тому й скінчилася справа з його першою картиною релігійного жанру.
Рішуча зміна у ставленні Шевченка до поляків
Спочатку у Шевченка виникали непорозуміння з поляками. Про це свідчить епізод, про який згодом згадував Михайло Лазаревський: «Раз приходе до мене Тарас і пропонує свій портрет: «Візьми ти у мене, Христа заради, оцей портрет, хотілося б, щоб він залишився у добрих руках, а то погані ляхи виманюють його у мене. Усе пристають, щоб я їм віддав (…)». Портрет за бажанням поляків мав представити Шевченка, який сидить за гратами у казематі Орської фортеці, але такої обстановки в рисунку не виявилося. Цікава підробиця. Якби за бажанням поляків додати тюремні грати, автопортрет художника перетворився б на політичний плакат! За словами Залеського, Шевченко незабаром «примирився з Польщею, а нашим братам дав зрозуміти усю прекрасну, щиру і поетичну душу руської народності». Повернувшися до Оренбурга, товариш Шевченка по Академії Чернишов577 виконав груповий портрет польських революціонерів, серед яких представив і Шевченка. Свідченням змін у настрої Шевченка є його слова, звернені до «друга-ляха»: «Подай же руку козакові і серце чистеє подай».
Зближення Шевченка з польськими засланцями
Детальніше розповідає про це Ф. М. Лазаревський: «…Шевченко сблизился с поляками, которых в николаевское царствование в Оренбурге была целая колония…
Ближе всех, по-видимому, он стоял к Залескому, Сераковскому, Турно578, Зеленке и Аркадию Венгжиновскому. Последний из них служил в Пограничной комиссии, человек необыкновенно юркий и пронырливый, он первый узнавал о прибытии новых ссыльных поляков и тотчас вводил их в свой кружок…
Эти-то два воротилы, Венгжиновский и Зеленка, составляли центр польского населения в крае. Лучшими из ссыльных поляков были сосланные в 30-х годах. Было несколько и таких, которые были назначены на службу в Оренбургский край от правительства, с обязательством отслужить известное число лет. Ссыльные поляки составляли образованную часть губернского общества, конечно, не чисто аристократического, а того среднего кружка, в котором вращалось чиновничество невысокого ранга.
Одна из сестёр полковника Герна была замужем за паном Киршей, служившим в провиантской компании. В доме Киршей всегдашними гостями были: Сераковский, Залеский, Турно и др. Там же довольно часто бывал и Шевченко, окуриваемый фимиамом лести и ухаживаний…
Федір Лазаревський про життя Шевченка в Оренбурзі
В последний свой приезд из степи я застал Шевченко там на слободке, во флигеле дома К. И. Герна, но по возвращении моём он начал по-прежнему проживать чаще в моей квартире, оставляя свой скарб у Герна.
Вообще говоря, в короткий период своего житья-бытья в Оренбурге Тарас Григорьевич был обставлен превосходно. Образ жизни его ничем не отличался от жизни всякого свободного человека. Он только числился солдатом, не неся никаких обязанностей службы. Его, что называется, носили на руках.
У него была масса знакомых, дороживших его обществом, не только в средних классах, но и в высших сферах оренбургского населения. Он бывал в доме генерал-губернатора, рисовал портрет его жены и других высокопоставленных лиц. В это время, вследствие частых командировок в степь, я страшно страдал ревматизмом. Пришёл однажды ко мне Тарас и стал тянуть меня к доктору Майделю на вечер:
– Ходім, він тобі скаже, що треба робить.
– Христос с тобой, – говорю ему, – как я пойду без приглашения к такому важному тузу?
– Але ходім, я вже знаю, що роблю.
Я и пошёл. Надобно сказать, что тайный советник барон Майдель был породистый аристократ и вращался в самых высших сферах губернской знати; но я воочию и там убедился, что мой Тарас и там был свой человек. И никакой угловатости, никакого диссонанса с окружавшими его гостями я не заметил. Держал он себя с достоинством и даже с некоторой важностью. Мне за него, как за любимое существо, было приятно. Он никому не навязывался, не вмешивался ни в какой разговор; все обращались к нему, и он всякому отвечал сдержанно, с едва заметным оттенком иронии и с чувством собственного достоинства…
Шевченко захищає честь свого доброго знайомого
В 1849 году прибыл в Оренбург на службу только что выпущенный из какого-то кадетского корпуса смазливенький прапорщик Исаев. Не прошло и полгода, как по городу стали ходить слухи о том, что сей юный Адонис приглянулся супруге N. N. (K. И. Герна). Слухи эти приводили Тараса в исступление.
– Докажу ж я этой к… Не дам ей безнаказанно позорить имя почтенного человека, – кипятился он, заходя ко мне.
– Не твоё, – говорю, – дело мешаться в семейные дрязги. Помни, Тарасе, что ты солдат, а Исаев, хоть и плюгавенький, да офицер, и если через тебя что-нибудь откроется, что ты думаешь – N. N. (K. И. Герн) подякує тоби? Есть вещи, которые лучше не знать.
Но Тарас мой не унимался. Он начал следить за женой N. N. (K. И. Герна) и каждый вечер приносил мне всё новые известия о своих наблюдениях и открытиях. В пятницу на страстной неделе он прибежал ко
