Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Та шабля гостра, як бритва ріже! Пани-підсудні дають драла. Майкоп, Одеса, Полтава, Ніжин — Кіннота наша в боях пройшла. Вертав з походу – біля криниці Стояла пишна і молода. – Ой дай напиться мені водиці… — додолу з відер хлюп-хлюп вода. Улип губами до відеречка, Такої зроду води не пив. Медами пахла білява гречка, А ти за повід, щоб одступив! А ти питала, з якого краю, Дарунок-подар, який несу. Відповідав я. – Панів немає… Бідняцька воля да на красу! Ой у криниці вода холодна. Дала напиться – не забувай… Тікали-никли тонкі полотна, А ти рукою – бувай-бувай!.. Як доведеться цим шляхом їхать, На окупанта війною йти — Біля криниці, де липа-стріха, У затінь свіжу знов вийдеш ти. Береш відерце. З тої криниці Як бризне-бризне зерно-вода. Дала напиться кришталь-водиці, А сама горда і молода. Як і раніше, вода холодна Плюскоче з відер, як водограй. Та молодиця… тонкі полотна… Мені рукою: бувай… бувай! Трава
Ти припадала до ніг, додолу, Ти вистилала в яру подоли — Одно молила: залиш у полі, Де синя просинь на видноколі. Залиш на вітрі, де дві дороги, Через могилу скрутили роги… Хай вітер тихий високі хвилі, Як відра, носить через могили! Хай дощ колючий вночі й опівдні Схиля додолу кущі нерівні. Хай сонце палить розкішні стебла… Так літо зблякне сухе і тепле. Ударить