Спомини - Йосип Сліпий

здобув докторат з богослов’я (1908). Працював катехитом у Сяніку (1918–1921) та душпастирював у селах Углівки (1912–1914) й Потелич (1921–1927). У 1922–1939 pp. брав участь в адміністративній діяльності Перемиської консисторії, викладав єврейську мову в Перемиській семінарії. 27 червня 1946 р. депортований з Польщі до СРСР разом з єпископами Йосафатом Коциловським та Григорієм Лакотою, а вже 3 серпня заарештований у Львові. 21 лютого 1947 засуджений військовим трибуналом МВС до чотирьох років колонії та трьох років позбавлення громадянських прав. Звільнений з ув’язнення в 1950 р. і відправлений на спецпоселення в м. Красноярськ, де й помер 5 жовтня 1952 р. Йосиф Сліпий дещо неточно вказує дату смерти о. Решетила. ">[662], якого вивезли в 1946 році з Перемишля разом з єпископом Лакотою і іншими членами капітули.

Отець Прийма прислав мені молитвослов покійного, який забрали мені при “обиску”. Отець Прийма говорив, що якщо був би мав місце в себе, то був би врятував життя о. Решетилу. Коли о. Прийма освободився і вернувся на Левандівку, то хатину лишив сестрам, які пізніше продали її і вернулися на Україну. Отець Прийма приїхав був раз до мене, щоб мене відвідати, але у своїй наївності він приїхав зі шпіоном, з інженером з Відня. А мимо того з їхньою появою приїхало КҐБ з Маклакова, прийшли всі партійні, якби не знати що сталося. Побачивши це, я сказав йому вертатися.

Того інженера з Відня присилали опісля кілька разів самого до мене. Він хвалився, що оженений з княжною-грузинкою, а при тому розпитувався і довідувався про все. Одного разу я сказав йому, що тут приїхав один інвалід і засідається на моє життя. І справді, по тижневі того бандита забрали. Коли я вже був у Ватикані, то він прислав післанця, щоби я прийняв його, очевидно в шпіонських цілях.

Коли я приїздив до Єнисейська до бібліотеки і при тій нагоді заходив до православної церкви і до пароха, то він був дуже чемний, бо його переслідували також, але як зачали кликати на допити в моїй справі, то він перелякався так, що забрався з Єнисейська на село близько Красноярська. При тій церкві був диякон, що доносив і, звичайно, клеветав та й дуже підсувався до мене, але я з ним не говорив, бо мене попередив інший священик, який там був.

В Єнисейську є невеликий музей, природничий і історичний. Біля нього стояла велика статуя Сталіна, яку вночі розбили “вдребезґи”.

У Красноярську мене справили до гостиниці, недалеко КҐБ. Там в кімнаті були підслухові апарати, як показалося пізніше, і КҐБ післало якусь нашу дівчину, ніби з підпілля, яка продавала всіх і вся. А так само прислали ніби лікаря Коса з підпілля, розпусника і мерзавця посліднього сорту. Раз якось я вийшов на вулицю і напроти надійшло кілька циганок, одна з них, станувши насередині, стала кричати напроти мене: “У вас много казенних врагов”, — хоч я у світській одежі не міг звертати на себе уваги. Тоді мені пригадалося, як то одна циганка ворожила Митрополитові, десь там у Відні, на Шварцберґу, що його чекає нещастя. Дійсно, мене небаром знову арештували. У Красноярську деканом був білорус, а в благочинній бібліотеці я також дещо позичав.

Другий арешт і засуд

Навесну 1957 року[663], коли я правив Службу Божу, приїхало кілька авт, але я встиг закінчити і спожити Святі Тайни, заки мене арештували. Забрали все, що було, хоч я перед тим багато понищив, побоючись налету, бо КҐБ ставало щораз брутальніше. Прийшли з ломами і з лопатами та перевернули цілу підлогу. І той, що перше вдавав найбільш прихильного, тепер був найбільший звір. Зложили все на грузовик і забрали, найогидніше було те, що коли мене вели, то по дорозі торгувалися з якоюсь проституткою. Так виглядало їхнє урядування.

Була вже ніч (22 год.), коли мене привели до Єнисейська, а рано відвезли до Красноярська. Головним слідчим був Батраков, мерзавець, який вважав себе не знати чим і великим сибірським “деятелем”[664]. Розповідав, що його жена і одна дочка — учительки, дочка — вожата, а син вчиться на фортепіяні.

У родині Бича також зробили обиск і забрали один том “Історії”, якого я вже не встиг був спрятати. Мій арешт наступив за потвердженням ґенерального прокуратора в Москві, після того, як зловили в Красноярську о. Блавацького з одним моїм томом “Історії”. Вони (КҐБ) післали йому фальшиву телеграму від отця Ратича, щоби він приніс на стацію “Історію”. Він наївно повірив і приніс, і арештували нас обидвох та ще одного дуже порядного молодого техніка Каваціва, який збирав десь там на мене складки. Зробили обиск і знайшли в нього націоналістичні вірші.

Розпочалося слідство, постягали всяких бандитів, піяків, шпіонів, продажників, щоби доказати мою антисовєтчину. Мали вони кілька посланій переловлених і два чи три томи моєї “Історії”. Приїхав навіть спеціяльний слідчий з Києва. Вони дали мою історію експертам, які сказали, що вона атисовєтська і очевидно, це вистарчаюче для засуду. Я сказав, що я тих критиків не знаю, і подав Івана Крип’якевича, але він, як вони казали, перелякався і відмовився тим, що недужий. Рівно ж вони мали звертатися в Києві і до Рильського[665], а він відповів їм, що то непродуктивна робота і не наукова.