Спомини - Йосип Сліпий

с. Звертів Жовківського повіту. Закінчив Львівську гімназію та духовну семінарію в Перемишлі, висвячений у травні 1935 р. Душпастирював у селах Стефкове (1935–1937) та Лупкове (1837–1946) Ліського повіту. У 1946 p., рятуючись від арешту, таємно перейшов чехословацький кордон. Після кількох місяців душпастирства в с. Кечківці в Чехословачині був заарештований, але зумів утекти і перейти до Німеччини (в англійську окупаційну зону), де душпастирював до 1948 p., опікувався біженцями в Любеку, Нойштадті та Кілі. На прохання владики Івана Бучка у 1948 р. переїхав до Бельгії, де душпастирював у Тразені (1948–1950), Шарлеруа (1950–1964, 1971–1997), Лувені (1964–1971). Після звільнення митрополита Йосифа активно підтримував його ідеї. У 1975 р. Йосиф Сліпий призначив його почесним крилошанином, а в 1978 — підніс до гідности митрофорного протоєрея. Отець Іван Кіт брав активну участь у громадському житті, був щедрим меценатом українських інституцій. Перед смертю двічі побував в Україні (1993, 1995). Помер 21 січня 1997 р. в Шарлеруа. Залишив після себе впорядкований архів та багату епістолярну спадщину. Про нього див.: Михайло Димид. Отець Іван. Христовий воїн на чужині. Львів 2008. ">[623], про якого є підозріння, що він є єпископом. На це я сказав, що він є хоровитий, нервовий і не має докторату. На тому і скінчилося, та й мене відправили назад до ляґра, до восьмого ляґпункта.

Там я ще жив кілька місяців. Визивали мене слідчі в справі фотографії в “Руссікум”, на якій був, пригадую собі, єпископ Євреїнов, а інших не пам’ятаю. А мені закидали, що я є на тій фотографії, але то була зовсім брехня. Пізніше сказали, що приїздив якийсь полковник до ляґпункта в моїй справі. Як опісля мені секретно розповів один бриґадир, то той полковник викликав його і намовляв, щоби він зробив удалий замах на мене з ножем чи револьвером, але він відказався. Був це якийсь кавказець, що відповів полковникові: “Я на нікого не робив замаху, а тим більше на нього робити не буду”. Вони хотіли мати якийсь претекст, щоби мене, як інваліда, усунути з інвалідного ляґера. Бо на жоднім ляґпункті мене довше не тримали як шість місяців. Справді, їх підлість не мала границь.

Так проминув місяць-два, і мене викликав начальник ляґпункта і сказав, що вони довідалися, що на мене плянується замах, і хочуть перевести мене на другий ляґпункт, щоби зберегти моє життя, так що я мусів збиратися на етап. Разом зі мною він викликав також Харбінського митрополита і закомунікував йому те саме, а він мав там якийсь спір, власне, за своє донощництво. На етап кинули тоді нас двох: мене і отця Чорняка та ще кількох на 14-й ляґпункт. Нарядчик того ляґпункта сказав: “Такого етапу ще не було”. Лікарем був там доктор М. Дзерович[624], нелюблений ні українцями, ні іншими лікарями. Переді мною він пізніше хвалився, що його лічниця, як Віденська клініка. Він виганяв (виписував) з тої “клініки” всіх, хто хотів в який-небудь спосіб рятувати там життя і здоров’я. Він положив зараз до стаціонаря Харбінського митрополита, а мене пігнали зараз на роботу, бо там інваліди мусіли працювати.

Була там ґрупа кремлівських жидів, старших, що займали там визначніші пости, між іншим, і перекладчики. Один жид винайшов спосіб, що коли бесідник говорить, то перекладчик перекладає одночасно на чужі мови з промовцем. Між ними був один полковник, тілохранитель Сталіна, що мусів куштувати кожну страву і пити кожний напиток, заки їв і пив Сталін, щоб переконатись, чи нема там отруї. Тілохранитель писав з ляґра до Сталіна, пригадуючи, що він не їв, не пив і не лягав спати, поки він вперед не провірив, а тепер так мучиться і карається в ляґрі. Але НКВД цей лист переловило і сказало йому, що таких листів до Сталіна не можна писати.

Десь в тому часі приїхала до Москви, як посол, Ґольда Майєр[625]. Сейчас зачали гуртуватися біля неї жиди і старалися про виїзд до Ізраїля (носили за нею шлейф). Вона пішла до Молотова і прохала його, чи не згодився б він, щоби деякі, бажаючі, могли виїхати до держави Ізраїль. На то він мав їй відповісти: “Мене дивує, як комуніст може хотіти покидати комуністичну державу і переселюватися до капіталістичної, але якщо такі є, то подайте список”. В своїй наївності вона справді предложила йому список, а між ними і полковника тілохранителя Сталіна.