Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах - Петер Енглунд
До сьогоднішнього дня Салоніки були гучним, мальовничим і місцями насправді красивим містом, у якому сторіччя османського панування залишили свій незгладимий слід. Тут розташовувалося кілька мінаретів, міцна кріпосна стіна і чудовий базар. Блукаючи лабіринтами вузьких вуличок і середньовічних провулків, формально перебуваючи в кордонах Європи, не можна не помітити, як місто виглядає. Тут звучить і пахне як на Сході. (Ще п'ять років тому місто перебувало під османським пануванням.) Східний колорит навряд чи викликав роздратування, швидше здавався привабливою рисою міста. Салоніки — це поєднання мусульманських мечетей, візантійських храмів, грецьких православних базилік, трамваїв і кінотеатрів, вар'єте та барів, дорогих магазинів, фешенебельних ресторанів, першокласних готелів.
Декому місто здавалося вавилонським стовпотворінням не лише через змішання мов — Кінг і багато її друзів висловлювалися на діалекті, основу якого становила англійська, а до нього долучилися французька і сербська, — а й через свою гріховність.
Якщо це була справжня сутність міста, то тепер, схоже, настав час розплати. Вітер розносив полум'я з блискавичною швидкістю.
Кінг багаторазово наближалася до моря вогню, рятуючи найнеобхідніше або особисті речі погорільців. Роблячи зупинки, вона стрибала навколо маленького «форда», що правив за санітарну машину, і гасила іскри, що сипалися на нього. Потім їхала знову, безперервно гудучи, щоб пробитися крізь щільні натовпи людей: одні билися в істериці, були охоплені панікою, інші заціпеніли від горя. Вона відзначила подумки, що з палаючих будинків зазвичай виносили дві речі: великі дзеркала і бронзові спинки ліжок. Коли вогонь нарешті дістався порту і берега моря, вона побачила, що стіна вогню, п'ять кілометрів завдовжки, відділяє її від гаража. Проте вона поїхала далі. Бензин скінчився, тоді вона рухалася пішки, доки не здобула собі нову порцію пального.
У хаосі пожежі військова дисципліна не спрацьовувала. Як звичайно, самовідданість і героїзм переплелися з боягузтвом та користолюбством. Почалося мародерство. Лопнули великі винні бочки. І вино потекло вулицею «неначе кров», дзюркочучи в стічній канаві завглибшки в цілий дециметр. Солдати і цивільні кинулися на землю і припали до винної ріки. Коли Кінг знову проїжджала повз те місце, вона побачила, що всюди лежали упиті люди та блювали. Зі страшним гуркотом вибухнув склад боєприпасів. То тут, то там спалахувала стрілянина.
Коли наступного дня, після тривалої ночі, знову зійшло сонце, небо було завішане щільним шаром диму, крізь який не могло пробитися світло. Кінг їздила портом. Вона об’їжджала електрокабель трамвайних ліній, що провис над вулицею. Спостерігала, як солдати і цивільні копирсалися в ще димлячих руїнах, шукаючи собі здобич.
Олива Кінг кермувала машиною понад двадцять годин. Коли вона, виснажена, голодна, повернулася до своєї кімнати, щоб поспати, то виявила там жінку-безхатька з дев’ятьма дітьми. Згоріло майже півміста, 80 тисяч людей позбулися житла.
Гасіння пожежі тривали майже два тижні. До кінця війни місто перетвориться на чорні від сажі порожні руїни. Ті Салоніки, якими вони були до пожежі, так ніколи і не будуть відбудовані.
164
Неділя, 26 серпня 1917 року
Харві Кушинг бачить тривимірну карту
На фронті затишшя, але воно оманливе. Це всі знають. Ранок зазвичай витрачають на перев'язку поранених. Кушинг уважає, що багато хто з прооперованих ним раніше начебто йдуть на поправку. Можливо, це просто у нього поліпшився настрій, після того як йому вдалося поспати дві ночі поспіль.
Поки ще рано говорити про участь у боях американських з'єднань, тож Кушинг і його шпиталь переправлені на північ, на фронт у Фландрії. З кінця липня там триває британський наступ, найбільший з-поміж усіх попередніх. Цю подію вже названо третім боєм біля Іпра.
Досі було проведено чотири великих наступи. Увесь цей час дощило. Поле битви перетворилося на море бруду. Аж до сьогоднішнього дня успіхи були досить незначними, тоді як утрати досить відчутними. Але мало хто про це знав. Мало хто достатньо знав, цензура була жорсткою, а офіційні повідомлення рясніли загальними фразами. Кушинг, однак, здогадувався, що відбувається насправді, бачачи потік поранених, що стікали кров'ю, яких везли до них у шпиталь забруднені санітарні машини. Скільки їх, цих поранених? У якому вони стані? Скільки часу їм потрібно, щоб дістатися своєї частини? Зазвичай усі вони були забруднені глиною, так що доводилося довго зчищати з них бруд і роздягати їх, щоб нарешті знайти й оглянути рани. Тим з них, кому робили щеплення від правця, писали чорнильним олівцем на лобі літеру «Т». Поблизу від шпиталю розташоване кладовище, що постійно шириться. Могили рили робітники-китайці в синіх сорочках.
Спеціалізація Кушинга — важкі черепно-мозкові травми. Він намагався робити по вісім операцій на день. Усе це відбувалося в наметі, хірург був одягнений у гумовий фартух, взутий у похідні черевики. Він умів дуже обережно витягати осколки снаряда з мозку пацієнта за допомогою потужного магніту. Мало хто поставав перед ним з простою кулею в тілі, ще рідше — з раною від багнета. Майже всі його пацієнти отримали осколкові поранення, і майже у всіх поранення ці були множинними. Кушинг почав краще розумітися на характері ран. Він, наприклад, навчився розпізнавати серйозне поранення, що приховане за крихітним вхідним отвором. У небі висіли аеростати спостереження. Іноді поблизу рвалися бомби. Коли випадало дозвілля, вони грали в теніс.
Після обіду Кушинг і його колега вирушили до сусідніх медчастин — відвідати друзів. День видався сухим і погожим. У літньому повітрі стояв гул далекого артобстрілу. Дорога з Мон-де-Ка до Ремі пролягала вздовж високої гори, видовище було чудове. На півночі лінія фронту в районі Іпра — це ланцюжок гарматного вогню.
Нарешті Кушинг побачив те, що давно збуджувало його цікавість: канадський полковник показав йому велику тривимірну карту поля битви, зроблену з піску, в масштабі 1/50, що використовували для планування нових наступів. На ній було ретельно позначені кожен ліс, кожен будинок, кожен пагорб. Власні окопи позначали синьою матерчатою стрічкою, німецькі — червоною. Кушинг читає назви на мініатюрних табличках: Інвернес-Коупс, Клепем-Джанкшн, Санкчері-Вуд, Полігон-Вуд. Зрозумів він небагато, однак, судячи з карти, майбутні наступи готували в напрямку Гленкурс-Вуд, лісу, що видавався вперед червоною дугою поміж інших синіх вертикалей.
Утім, не лише вони вивчали карту. З ними перебувало ще кілька офіцерів і молодших чинів, які намагалися з'ясувати особливості місцевості. Саме ці люди підуть завтра «на штурм висоти».
Кушинг зі своїм колегою повернулися саме до вечері.
