Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

мій кришталь… Бо красується, мов жито, світлий сум, Колоситься вже зерном моя печаль… «Вітер весняний співає…»
Вітер весняний співає Пісню свою золоту… Вітроньку! Тихо! Благаю! Яблуні білі в цвіту… Не розривай їх, не треба! Знаєш ту казку життя? Тут десь кінчається небо І починаюся я. Казку громів і блакиті… Тихо назустріч іду… Хочу по новому жити! Яблуні білі в цвіту… Птицею хочу зробитись, Білим, німим пелюстком, Хочу… комусь-то приснитись Легким і радісним сном… Вітер весняний колише Віття прозоре в саду… Вітроньку! Любий мій! Тихше! Яблуні білі в цвіту… Травневі трави
Десь далеко в вечірнім спочинку Шлях упав під стомлені верби… Позривать романці й конюшинку! Цілувать його порох тепер би! Квітнуть очи від тьмяного болю, І не зраджує нас неминуче… У покорі чи в дикій сваволі Не побігла до річки під кручу? Пароплав не витримав муки: Раз, і вдруге, і втретє крикнув… – Чом вуста твої, чом твої руки До цілунків моїх не звикнуть? Достигали травневі трави За парканом біля городу, І спалахнули очи лукаво, Наче змова вогнів на болоті… – Заспівай, заспівай, як сокіл Побратавсь з сизокрилим орлом!.. Найсолодше щастя і спокій — Хто чекає кари на горло… Найсолодша радість у травах, У травневих травах достиглих, А майбутнє, мов тіні мляві, Заломивши руки, пробігло. Вкрились кров’ю вуста сталеві, Шлях у вербах розбивсь на шмаття… Так той вечір щастя травневий