Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Тільки вчора блискавки зухвалі Павутинням в небо уп’ялись, А сьогодні – вітер на каналі Жмутками розкидав жовтий лист.

Навіть сам Максим Горький, оглядаючи творчість каторжан, назвав вірші Могилянської «отличными стихами». Поетеса написала у таборі також лібрето опери «Казка про мертву царівну» М. Черняка.

21.07.1936 р. Л. Могилянську прийняли кандидатом до Спілки письменників СРСР. Але, шукаючи якогось захисту у тих важких умовах, Могилянська близько зійшлася з начальником Дмитрівського лагеря НКВС Семеном Фіріним. За чутками, навіть вийшла за нього заміж. Це було фатальне рішення. 11.05.1937 року Л. Могилянську заарештували у справі С. Фіріна, а 5.06.1937 р. її засудили до розстрілу. Вирок виконали 6.06.1937 р. «Место захоронения – Москва, Донское кладбище».

«З ранку до вечора жала…»
З ранку до вечора жала Біль колосків золотих, Міцно в снопи їх в’язала, Долю шукала між них… Мстилась русалка за муку В душу скривавленим сном: Боляче врізала руку Ввечері гострим серпом… Пізно верталась до хати, Серп на раменах горів. Слухали верби патлаті Втомлений сонячний спів… Літнє
Вже красується, мов жито, світлий сум, Вколосилася зерном моя печаль… Бо навік відбила сонячну красу Молодих очей душі холодна сталь… Повний лебідь з неба зорі розігнав, Срібний лебідь таємниче-сивих хвиль… Хто ж це маки із життя мого украв? Хто ж це дав замість меча холодний біль? Плачуть зорі, вириваючись з пітьми… (… Переможе молодая кров моя!) Плачуть дзвони: «Ти така ж, така ж, як ми!» Їм всміхаюсь: «Ви такі ж, такі ж, як я!..» Вітер влив надії в золоту косу, Познизав в намиста смутку