Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс
Два звинувачення з трьох — імпотенція та байдужість — абсолютно безпідставні та несправедливі. Вони не базуються ані на фактах, ані на польових дослідженнях. Скоріш за все, вони укорінилися через враження, яке складається від третьої хиби, в якій звинувачують англійських чоловіків — вайлуватості у мистецтві спокуси. «Вочевидь, англійці не створені для галантності, — спостеріг наш швейцарський критик, — вони не знають нічого, крім абсолютних крайнощів — відвертого панібратства та поштивого мовчання». Пересічний англієць може бути дуже навіть сексуальним, але в мистецтві флірту — він далеко не найкращий. Він не у своїй тарілці, коли доводиться мати справу з «особами жіночої статі протилежного виду», як сказав один мій інформатор-чоловік.
Він зазвичай або стриманий, мовчазний і вайлуватий, або — і це значно гірше — грубий, брутальний і незграбний[76]. Він може вдудлити багато алкоголю в надії, що це допоможе подолати соромливість: в результаті він отримує різку зміну курсу — від мовчазного, стриманого вайла до грубого, брутального незграби. З позиції сердешної англійки це таке собі покращення. Хіба б вона сама, як це часто буває, втратила здоровий глузд від спожитого алкоголю — в такому разі все мистецтво флірту зводиться до фразочки на зразок: «Мож, перепихнемся, а?» — яку, в силу обставин, можна вважати екзистенцією елегантності та дотепності.
І так, в трьох словах, чи, скоріш, у пляшці алкоголю, криється розгадка таємниці розмноження англійців. Ну, гаразд, я згущую фарби. Та тільки трішки — не можна недооцінювати роль алкоголю у передачі нашого ДНК!
Тест САС
Певне, що не алкоголем єдиним. Одного разу, в пориві людинолюбства і щирого бажання допомогти англійцям вдосконалити мистецтво спокуси, взявши за основу матеріали ґрунтовних польових досліджень, я розробила тест, який мав би вказати англійцям на найкращі «зони для флірту» — такі собі соціальні заповідні зони, де можна віддатися приємному та плідному заграванню. Я назвала його «тест САС». САС розшифровується як «соціалізація» (тут мені йдеться про те, наскільки місце підходить і є зручним для того, щоб двоє незнайомців могли заговорити одне до одного), «алкоголь» (для стриманих англійців — невідкладна допомога при флірті) і «спільні інтереси» (середовище, в якому збираються люди зі спільними інтересами чи зацікавленнями — тобто місця, де можуть бути фасилітатори та сприятливі фактори для подолання «соціальної не-дужості»). Отримані результати дозволяють скласти уявлення про правила флірту по-англійськи та неписаний кодекс пошуку пари в нашій культурі.
Вечірки та паби
Вечірки та урочисті події — це, без сумніву, території для флірту. Однак, вони явно просідають за критерієм спільних інтересів. Паби, бари та нічні клуби — всі ці, на перший погляд, найкращі місця для флірту, насправді проходять лише за двома пунктами — соціалізацією та алкоголем. На пункті про спільні інтереси вони провалюються. В Англії неписані правила дозволяють зав’язати розмову з привабливим незнайомцем чи незнайомкою десь в барі чи пабі (хоч не без певних обмежень та застережень), та, не маючи явних спільних інтересів, доведеться піднапружитись, щоб вигадати тему для розмови. На поміч, певна річ, прийде всезагальний англійський етикет з універсальною темою погоди, але все одно без спільних тем процес знайомства потребуватиме чимало зусиль.
Втім, за результатами одного дослідження, 27 відсотків респондентів познайомилися зі своїм теперішнім партнером чи партнеркою в пабі. Що ж, як бачимо, — можемо, коли припече! А от мої власні дослідження та інтерв’ю з відвідувачами пабів показали, що більшість цих союзів укладено не в результаті підкату до незнайомців — от ні з того, ні з сього, взяли і підсіли на барі до геть незнайомої людини. Пари знайомляться завдяки спільним друзям чи знайомим, а те, що цей процес відбувається в пабі — так це цілком очікувано, адже саме в пабах англійці проводять масу вільного часу і там у них зав’язуються стосунки — дружні чи романтичні.
Клабери і правило «Будь ласка, тільки без сексу, ми занадто круті!»
У нічних клубах трохи краще зі спільними інтересами, ніж в пабах та барах, адже клабери, зазвичай, мають спільний інтерес — музику. Як би там не було, але гучність музики нівелює проблему діалогу — вербальна комунікація обмежується двома-трьома односкладовими вигуками. Відтак флірт переходить у невербальну площину. Зважаючи на високі показники соціалізації та алкоголю, клуби мали би бути майже в топі найкращих флірт-зон, однак тут на сцену виходить цікаве та доволі дивне неписане правило: чимало молодих клаберів мають танці — а в цілому і самі походи в клуб — за асексуальне заняття. Вся суть клабінгу у відчутті спільноти і в ейфорії, майже екстазі, від єднання з музикою та натовпом (це суголосно із терміном «комунітас», який антрополог Віктор Тернер ввів на позначення дуже сильного, інтимного та близького зв’язку, який гурт людей переживає у «лімінальному» стані). Вони рішуче заперечують будь-які припущення, буцімто прийшли в клуб з примітивною, низькою метою — «позажиматись».
Наприклад, згідно з даними всенародного опитування, всього шість відсотків клаберів зізналися, що одна з важливих причин відвідати «танцювальні заходи» — це сподівання «познайомитися з потенційним сексуальним партнером». Як на мене, то це промовистий приклад того, що ми, науковці, називаємо соціально бажана похибка, скорочено СБП, що розшифровується як «стандартна похибка самооцінювання через спробу респондента репрезентувати себе як соціально бажану одиницю». По-людськи: це брехня. Дослідження «по клаберах» показало, що респонденти економили на правді: відповіді на контрольні питання показали, що понад половина опитаних займались сексом з «партнером / партнеркою, якого / яку зустріли на заході», а це дає підстави думати, що пошук потенційних секспартнерів все-таки є більш важливим елементом клубної культури, аніж це готові визнати респонденти.
Однак, СБП може таки стати в нагоді, адже усталений патерн «соціально бажаних» відповідей може свідчити про соціальне правило чи навіть норму в межах певної групи чи субкультури. Відтак цілком очевидно, як на мене, що молоді англійці-клабери, особливо ті, що вважають себе та свої музичні вподобання «неформальними», мають за правило стратегію «будь ласка, тільки без сексу, ми занадто круті». Ходити в клуб на пошуки потенційного партнера — це страшний «відстій». Тож, цілком природно, клабери неохоче зізнаються, що це є одним із мотивів походу в клуб. І якщо вони опиняться в ліжку з кимось, з ким вони познайомилися в клубі, — то це просто випадковий побічний ефект від гарно проведеного вечора, а не першочергова ціль, за якою вони в цей клуб прийшли. Попри те, правила «Будь ласка, тільки без сексу» дотримуються більше на словах, ніж на ділі. Ми вдаємо, що секс нас геть не цікавить, але якимсь дивом
