Серця трьох - Джек Лондон

— Цей секрет пов’язаний мотузочкою, — сказав І Пин, коли Генрі з Леонсією з’явилися, і він почав при них розв’язувати пакет з доказами. — Сеньйорита Леонсія та її наречений мають першими оглянути ці речі. А потім будуть дивитися всі інші.

— Це цілком справедливо, оскільки вони стосуються, насамперед, їх самих, — великодушно погодився Енріко, хоча з того, як він підкликав до столу доньку і Генрі, відчувалося, що йому кортить скоріше дізнатися, що в тому пакеті.

Він удавав, що йому це байдуже, але нишком увесь час спостерігав за молодими людьми. На його велике здивування, Леонсія раптом кинула на стіл папір, який вона прочитала разом з Генрі, і не соромлячись міцно обійняла нареченого та поцілувала прямо в губи. А Генрі відступив і в сум’ятті і тузі вигукнув:

— О Боже, Леонсіє, адже це всьому кінець! Ми не зможемо побратися!

— Що таке? — скипів Енріко. — Як не поберетеся, коли все вже готове до весілля? Що це означає, сер? Це образа! Ви обвінчаєтеся, і обвінчаєтеся сьогодні ж!

Генрі, якого ледве не вхопив правець, лише подивився на Леонсію, ніби благаючи говорити за нього.

— Але за божеським і людським законами, — сказала вона, — не можуть одружитися брат і сестра. Тепер мені зрозуміло, чому я відчувала до Генрі таке дивне почуття. Він мій брат. Ми рідні брат і сестра, якщо ці документи не брешуть.

І Пин зрозумів, що може передати Торесу приємну звістку: весілля не відбудеться ні сьогодні, ні взагалі.

Діставшись до Колона маленьким суденцем, що курсувало уздовж берега, Королева і Френк за чверть години були вже на пароплаві, що належав “Юнайтед фрут компані”. Взагалі увесь шлях до Нью-Йорка вони подолали досить швидко. У Новому Орлеані Френк найняв таксі, що миттю домчало їх з Королевою на вокзал, а там швидконогі носії, вхопивши їхні речі, допомогли сісти на потяг, який уже рушав. У Нью-Йорку Френка зустрів Беском, і молода пара вже власним автомобілем була доставлена до пишної резиденції на Ріверсайд-драйв, що сам Р. Г. М., батько Френка, збудував на свої мільйони.

Так сталося, що Королева, потрапивши до Нью-Йорка, навряд чи дізналася про великий світ більше, ніж на початку своєї подорожі підземною рікою. Коли б вона була звичайною людиною, її вразила б навколишня цивілізація. Вона ж сприймала все з царською байдужістю, як дарунок свого царственого чоловіка. А втім, що Френк — цар, вона не сумнівалася: адже йому прислужували стільки рабів! Хіба не була вона свідком цього на пароплаві та й у потязі? І тут, прибувши в його палац, вона вважала цілком природним, що їх вітала безліч слуг. Шофер відчинив дверцята лімузина. Інші слуги внесли до будинку валізи. Френк навіть ні до чого не торкався, хіба що підтримав її при виході з машини. Навіть Беском — людина, котра, як вона здогадувалася, не належав до слуг, — теж догоджав Френку. Вона також помітила, що, коли зони вже заходили до палацу, Беском за наказом Френка сів в автомобіль і кудись спішно поїхав. У себе, у відрізаній від усього світу долині вона правила жменькою дикунів. А чоловік її панував над королями тут, у цій могутній країні. Це було чудово, і вона з радістю усвідомлювала, що її королівську гідність анітрохи не принизив союз із Френком.

Її захоплювала внутрішня ошатність палацу. Забувши про присутність слуг, вірніше, не звертаючи на них уваги, як вона не звертала уваги на служниць і охоронців у своєму будинку на озері, вона сплеснула руками, побачивши пишний вестибюль і мармурові сходи, швидко вибігла наверх і зазирнула до найближчої кімнати. Це була бібліотека, яку вона бачила у Свічаді Світу в день своєї зустрічі з Френком. І те бачене стало враз очевидним. Френк, обійнявши її за стан, зайшов разом з нею до цієї великої кімнати, повної книг. Усе було саме так, як вона це бачила на поверхні рідкого металу в золотому казані. Вона згадала і телефони, і біржовий телеграф, що теж тоді бачила, і достеменно так, як тоді, підійшла ближче до телеграфу, бажаючи подивитися, що це за дивина; і Френк, не знімаючи руки з її стану, пішов за нею. Він почав було пояснювати Королеві, як діє апарат, але відразу переконався, що пояснити їй за кілька хвилин всі складні біржові операції просто неможливо. Раптом очі його спинилися на телеграфній стрічці, де цифри вказували, що акції “Фріско консолідейтед” упали на двадцять пунктів. Такого ще ніколи не траплялося з акціями цієї маленької залізниці в Айові, побудованої і фінансованої ще Р. Г. М. До останнього дня свого життя він вірив, що акції цієї залізниці здатні витримати будь-який ураган і вистояти, навіть якщо половина банків і весь Уолл-стріт вилетять у трубу. Королеву схвилювала стурбованість Френка.

— Ця річ теж чарівна, як моє Свічадо Світу… — напівпитально, напівствердно сказала вона.

Френк кивнув.

— Я розумію: вона відкриває тобі таємниці, — продовжувала Королева, — як мій золотий казан. Вона показує тобі тут, у цій кімнаті, що діється в усьому світі. Те, що ти бачиш зараз, непокоїть тебе. Це мені ясно. Але що може непокоїти тебе тут, де ти — один із найбільших Королів?

Френк хотів було відповісти, але так нічого і не сказав. Як пояснити їй усе це, як описати картини, що замигтіли в думках: залізничні шляхи й величезні корабельні пристані; багатолюдні вокзали і гомінкі доки; гірники в копальнях Аляски, Монтани і Долини Смерті; осідлані мостами ріки і приборкані водоспади; дроти високої напруги, що перехрещуються над долинами, низинами й болотами на висоті двохсот футів, — словом, усю техніку, економіку та фінанси в умовах цивілізації XX століття.

— Тебе щось непокоїть, — повторила Королева. — А я — на жаль! — не можу тобі допомогти. Немає більше мого золотого казана. Ніколи я не побачу в ньому того, що діється у світі. Я вже не маю влади над майбутнім. Я просто жінка, безпомічна й беззахисна в цьому величезному чужому світі, куди ти мене привів. Я просто жінка і твоя дружина, Френку, дружина, що пишається тобою.