Серця трьох - Джек Лондон
Коли Френк співаючи покінчив з голінням, у двері постукали. Він обірвав пісню, а відчинивши двері, побачив Фернандо, одного з молодших синів Солано, який тримав у руці телеграму. Френк узяв її і прочитав:
“Терміново повертайтеся. Необхідні ширші повноваження. Ціни на біржі коливаються. Наступ на всі ваші акції, окрім “Темпіко петролеум”. Телеграфуйте, коли вас чекати. Становище серйозне. Сподіваюся протриматися, якщо виїдете негайно. Чекаю на термінову відповідь.
Беском”.
Зайшовши до вітальні, обидва Моргани побачили там Енріко та його синів, що відкорковували пляшки з вином.
— Не встиг одержати свою доньку, — сказав Енріко, — як знову втрачаю її. Але цього разу, Генрі, не така тяжка втрата. Завтра справимо весілля. І чим скоріше, тим краще. Адже цей мерзотник Торес, напевно, уже зараз розбовкав по всьому Сан-Антоніо, що Леонсія їздила з вами в гори.
Але перш ніж Генрі встиг висловити йому свою вдячність, до кімнати увійшли Леонсія і Королева. Тоді Енріко підняв келих і промовив:
— За здоров’я нареченої…
Леонсія, не зрозумівши, узяла зі столу келих і глянула на Королеву.
— Ні, ні, — сказав Гецрі, беручи в неї келих, аби передати Королеві.
— Зачекайте, — сказав Енріко, — я ще не скінчив. Я виголошую тост. Отже, за наречених!
— Ви з Генрі завтра вінчаєтеся! — пояснив Александро Леонсії.
Хоч як це було несподівано і гірко для Леонсії, проте вона опанувала себе і навіть з удаваною веселістю поглянула Френку в очі.
— Ще один тост! — вигукнула вона. — За здоров’я наречених!
Френк і так доклав уже чимало зусиль, аби погодитися на шлюб із Королевою і зберігати при цьому зовнішній спокій. Тепер же, почувши про майбутнє вінчання Леонсії, він не міг залишатися спокійним. І Леонсія відразу помітила це. Його страждання дало їй таємну втіху, і вона майже зраділа, коли побачила, що він під якимось приводом залишив кімнату.
Ще до цього він показав усім телеграму. Його добробут поставлено на карту, тому необхідно негайно дати відповідь. І він попросив Фернандо спорядити верхівця, щоб той відвіз телеграму на урядову радіостанцію в Сан-Антоніо.
Леонсія також невдовзі пішла за Френком. Вона знайшла його в бібліотеці; він сидів за столом перед чистим аркушем паперу і мрійливо дивився на велику фотографію Леонсії, зняту з книжкової шафи. Тут Леонсія вже не могла більше стримуватися — вона мимоволі схлипнула і похитнулася. Френк кинувся до неї і схопив у обійми. І перш ніж вони могли збагнути, що відбувається, їхні вуста з’єдналися в жагучому поцілунку,
Раптом Леонсія вислизнула з обіймів Френка і злякано подивилася на нього.
— Досить, Френку, годі! — скрикнула вона. — Більше того: вам не слід бути на моєму весіллі. Якщо ви залишитеся, я не відповідаю за. себе. Сьогодні із Сан-Антоніо в Колон іде пароплав. Ви мусите поїхати на ньому разом з вашою дружиною. Звідти ви без зусиль дістанетеся до Нового Орлеана на пароплаві якої-небудь фруктової компанії, а потім потягом — до Нью-Йорка. Я кохаю вас, ви це знаєте.
— Але ми з Королевою ще не повінчані! — вигукнув Френк, втрачаючи самовладання. — Не можна ж вважати справжнім вінчанням цей обряд перед вівтарем Бога Сонця! Ми не чоловік і дружина — ні за обрядом, ні насправді. Запевняю вас, Леонсіє. Ще не пізно…
— Але цей обряд перед вівтарем Бога Сонця досі пов’язував вас, — спокійно і рішуче перебила вона його. — Нехай він і пов’язує вас до Нью-Йорка чи хоча б… до Колона.
— Королева не захоче вінчатися за нашими правилами, — сказав Френк. — Вона твердить, що усі жінки з її роду вінчалися саме так і що обряд перед вівтарем Бога Сонця священний.
Леонсія знизала плечима, але обличчя її, як і раніше, виявляло рішучість.
— Одружені ви чи не одружені, — сказала вона, — ви мусите обоє виїхати, і сьогодні ж. Інакше я збожеволію. Попереджаю вас: я не витримаю, якщо ви будете тут. Я не зможу, я знаю, що не зможу у вас на очах вінчатися з Генрі і після вінчання знову бачити вас… Будь ласка, будь ласка, зрозумійте ж мене. Я справді люблю Генрі, але… але не так, як вас. Я… мені не соромно зізнатися у цьому — я люблю Генрі так, як, мабуть, ви любите Королеву, а вас я кохаю так, як мала б кохати Генрі, як ви мали б кохати Королеву і як, я знаю, ви кохаєте мене.
Вона схопила його руку і пригорнула до свого серця:
— Ось! Востаннє! А тепер ідіть!
Але його руки вже обійняли її, і Леонсія відповіла на його палкий поцілунок. Проте вона негайно випручалася з його обіймів і майнула до дверей. Френк скорився перед її рішенням, потім узяв фотографію Леонсії.
— Я візьму це на пам’ять, — сказав він.
— Вам не слід цього робити, — сказала Леонсія, і її обличчя осяяла ніжна, прощальна посмішка. — А втім, беріть! — додала вона, повернулася і зникла.
* * *
Отже, І Пину випало викопати доручення, за яке Торес заплатив йому сто доларів. Наступного ранку, за кілька годин після від’їзду Френка й Королеви до Колона, І Пин з’явився в гасієнді Солано. Енріко палив сигару на веранді, задоволений собою й усім світом, а також тим, як у цьому світі все складається. Побачивши ї Пина, він одразу впізнав у ньому вчорашнього відвідувача і, перш ніж почати з ним бесіду, звелів Александро принести п’ятсот песо, як було домовлено напередодні. Таким чином, І Пин, що займався торгівлею секретами, не без задоволення продав свій товар удруге. Але дотримуючись обіцянки, даної Торесу, він заявив, що повідомить секрет тільки в присутності Леонсії та Генрі.
