Робін Гуд - Джон Макспедден

— Це можна, — сказав Робін, — мої хлопці і навіть шериф Ноттінгема знають мене як Робін Гуда — людину, оголошену поза законом.

— Тоді пробач мені, що я трохи помацав тобі кісточки, — вигукнув велетень, — бо я саме розшукував Робін Гуда, щоб приєднатись до його веселої компанії. Але чи не завадить нашій дружбі непоштивість мого дрючка?

— Та що ти! Не говори дурниць! — відповів Робін. — Я дуже радий, що помірявся з тобою силою, і, сказати правду, саме я й заварив цю катавасію!

Всі засміялись, а Робін і велетень міцно потисли один одному руки. З цієї миті почалася їхня міцна дружба на все життя.

— Але ж ти ще не сказав нам свого імені, — раптом згадав Робін.

— Від самого народження мене всі звали Джоном Малим.

— Вітаємо тебе в нашій компанії, Джон Малий. Віднині ти наш. Церемоній, як бачиш, не забагато, але внесок треба зробити великий. Ми пропонуємо віддати в загальний котел свій розум, тіло, серце, а можливо, навіть і життя.

— Клянусь, віддаю всього себе! — не вагаючись, вигукнув велетень.

Після цього Вілл Стютлі, який полюбляв добрий жарт, вискочив наперед і сказав:

— Це приблудне дитя таке маленьке і кволе, що старе ім'я аж ніяк йому не личить. — Він зупинився, аби наповнити ріг водою зі струмка. — Слухай уважно, синку, — зіп'явшись навшпиньки і бризкаючи воду на велетня, вів далі Вілл Стютлі, — віднині ти вступаєш до лісу і матимеш нове ім'я. Я нарікаю тебе Маленьким Джоном.

На жарт усі відповіли дружнім сміхом.

— Дайте Маленькому Джону лук та набийте стрілами сагайдак, — весело наказав Робін. — Скажи, друже, чи ти й стріляєш так добре, як вимахуєш дубцем?

— Та кроків за сорок зіб'ю ясеневу гіллячку, — одказав Маленький Джон.

З веселим гомоном ватага повернулася в ліс до своєї схованки, де дерева були найгустіші, а мох найпухкіший і де нікому не відома стежка вела в печеру — їхнє пристановище і фортецю. Тут під могутнім крислатим дубом вони зустрілися з рештою своїх товаришів, які саме порались біля двох оленів, щойно забитих на полюванні.

Розпаливши яскраве багаття, усі посідали в коло до свіжого м'яса та пива. Ліворуч від Роба вмостився Вілл Стютлі, праворуч — Маленький Джон. Хоча Робіну сьогодні добряче перепало, він із задоволенням згадував ранкову пригоду, бо ребра і голова поболять, поболять та й перестануть, а такого товариша, як Маленький Джон, — могутнього тілом і чесного душею, — зустрінеш далеко не кожного дня.

Раз вийшов Робін Гуд у ліс,

Як мандрівник порядний –

Аж тут йому назустріч віз

Із м'ясником огрядним.

— Мене не бійся, — Роб сказав. –

Тобі не буде збитку,

До Ноттінгема сам дійду,

Твою узявши свитку.

Наступного ранку погода зіпсувалась, і ватага Робіна не відходила далеко від своєї затишної печери. А третій день почався тим, що люди шерифа, які весь час шукали в лісі розбійників, влаштували засідку. Цього дня лісовики вполювали жирного оленя, і Вілл Стютлі з кількома товаришами вийшов з кущів забрати здобич. Раптом у кінці галявини з'явилося двадцять ноттінгемських стрільців. Тільки-но встигли розбійники впасти на землю, як у них над головами просвистіла ціла злива стріл. Сховавшись за деревами, вони відповіли таким дружним залпом, що люди шерифа визнали за краще мерщій накивати п'ятами. Двоє з них до того ж були поранені.

Коли вони повернулись до міста, шериф страшенно розлютився.

— Як, — задихаючись від злості, кричав він, — мої люди бояться вступати у відкритий бій з якимось там Робін Гудом?! Нехай він тільки потрапить мені на очі! Отоді ми побачимо, побачимо…

Що сподівався побачити шериф, ніхто так і не дізнався. Але бажання його здійснилося надто скоро, і далі розповідатиметься про те, що з цього вийшло.

Через день після сутички з людьми шерифа раптом кудись запропастився Маленький Джон. Один із розбійників бачив, як Джон розмовляв на дорозі з якимось жебраком, але куди вони пішли — невідомо. Минуло ще два дні. Тривога Робіна зростала. Він не сумнівався у відданості Маленького Джона, але побоювався, що його могла захопити бродяча зграя лісників.

Нарешті терпець Робіну урвався. Він скочив на рівні ноги, схопив лук та стріли і почепив до пояса короткий меч.

— Мені треба потрапити до Ноттінгема, друзі, — гукнув він. — Люб'язний шериф давно вже мріє про зустріч зі мною. Мабуть, він зможе розповісти й про останні новини в графстві, — додав Робін, маючи на увазі таємниче зникнення Маленького Джона.

Дехто просився супроводити його, але Робін рішуче відмовився.