Капітан Зірвиголова - Луї Анрі Буссенар

На якийсь час ця вихватка допомогла йому, і, головним чином, тому, що охоплені панікою солдати, не впізнаючи своїх при нерівномірному світлі вогнищ, почали стріляти один в одного.

Сум'яття ставало неймовірним. Вереск, крики, біганина, постріли, стогони… Ніхто нічого не слухав, ніхто нічого не розумів, але всі стріляли і вбивали один одного.

Проте ворог не з'являвся, і помилка не могла довго лишатися невиявленою.

Незабаром залишився тільки один втікач, якого з усіх боків переслідувало безліч солдатів.

Почалася драматична, напружена гра в схованки серед наметів, повз яких Зірвиголова, задихаючись, блискавично просковзав із спритністю акробата.

Раптом перед ним виріс, заступивши дорогу, великий конусоподібний намет. Зірвиголова оббіг навколо нього, знайшов вхід і, поклавшись на свою щасливу зірку, шугнув туди.

У наметі, на маленькому складаному столику миготів нічник, освітлюючи приміщення. На тому ж столику, біля нічника, стояли порожні пляшки з-під шампанського і ароматних лікерів. Поряд, на бамбуковій щоглі, що підтримувала полотняний верх намету, висіла зброя — армійський револьвер і офіцерська шабля. На низенькому похідному ліжку, розкинутому біля столика, спав якийсь джентльмен, укритий одіялом кольору хакі.

З його нерухомості і розкотистого хропіння можна було догадатися, що він, не стримуючись, прикладався до пляшок, вміст яких, мабуть, немало сприяв його сну, близькому до каталепсії.

На фоні полотняної стіни виразно вимальовувався його профіль, і Зірвиголова зразу ж упізнав це норовисте обличчя з його гачкуватим носом, широким підборіддям і щільно стиснутими губами.

— Майор Колвілл! — мимоволі вирвалося в нього.

Майор, сон якого не міг порушити галас, що зчинився у таборі, прокинувся, ледве почувши своє ім'я, вимовлене півголосом.

Він позіхнув, потягнувся і промимрив, наче людина, яка все ще перебуває під владою сну:

— Зірвиголова? Брейк-нек?.. Ось зараз я покінчу з тобою, негіднику!

Він простяг руку до револьвера, щоб всадити кулю в лоб непроханому гостеві. Та Зірвиголова з блискавичною швидкістю встиг перехопити правою рукою дуло смертоносної зброї, а лівою туго скрутив комір сорочки на шиї майора. Полотно затріщало, майор задихався, силкувався вирватися, покликати на допомогу, але замість крику тільки глухо харчав.

— Мовчати! — прошепотів Зірвиголова. — Мовчати! Або я всаджу вам кулю в лоб!

Проте англієць, вигодуваний ростбіфами, споєний віскі, а головне, натренований в усіх видах спорту, був справжнім атлетом.

Він енергійно відбивався; ще мить — і він вирветься з рук юнака, загорлає, підніме тривогу.

Жану, розуміється, нічого не коштувало всадити в нього кулю, але на постріл збіглися б солдати. Вирішивши приборкати майора без зайвого галасу, Зірвиголова сильно вдарив упертого супротивника по голові, рукояткою револьвера.

Почувся тріск черепа, Колвілл тяжко охнув і, переставши відбиватися, затих.

Не гаючи ні секунди, Жан всунув майорові в рот кляп із салфетки і затягнув її міцним вузлом на потилиці. Потім носовою хусткою скрутив йому руки за спиною, а вуздечкою зв'язав ноги.

— Найважче зроблено! — прошепотів Жан.

Саме в цю хвилину хтось підійшов до намету. Почулися важкі кроки і брязкання шпор.

Зірвиголова погасив нічник, стягнув зв'язаного джентльмена на долівку, засунув його під ліжко, ліг на його місце і, натягши одіяло аж до очей, почав хропти.

Хтось обережно увійшов.

— Це я, ваша милость, ваш вірний слуга Біллі.

— Ідіть під три чорти! — сиплим голосом п'янички проричав з-під одіяла Зірвиголова.

— У таборі тривога, ваша милость…

Зірвиголова, пошаривши рукою навколо, намацав чобіт і з усього розмаху запустив ним у відданого Біллі.

Ставлення англійських офіцерів до своїх денщиків не завжди пройняте благодушністю. Ці вишукані джентльмени люблять давати волю своїм рукам, а інколи й ногам.

Чобіт потрапив Біллі прямо в обличчя, він застогнав і вийшов, притискаючи долоню до щоки, розрізаної вістрям шпори.

До слуху Жана долетіли тихі примовляння нещасного, якого привчили покірно зносити бійку:

— О господи боже! Кров! Його милость, мабуть, сьогодні випили надто багато французького коньяку і шампанського, от рука в них і поважчала. Краще б мені забратися звідси…

«Та й мені також», подумав капітан Зірвиголова, який вважав, що його, нестерпне становище аж надто затяглося. Проте довелося запастися терпінням, покликавши на допомогу всю свою витримку.

Тимчасом галас у таборі, досягши свого апогею, почав стихати.

Не знайшовши ніяких розумних причин для сум'яття, люди приписали його витівкам якогось п'янички, що, на щастя для себе, лишився невпізнаним.

Нічне життя в таборі увійшло в свою звичайну колію. Однією тривогою більше, тільки й усього.

Зірвиголова Згоряв від нетерпіння. Минула вже добра година відтоді, як він зайняв місце майора. Мабуть, тепер уже була друга година ночі.

Треба негайно іти звідси, якщо він взагалі хоче вибратися з цього осиного гнізда.

«Іти? Звичайно, треба! Але як? — розмірковував Жан. — Верхи? Неможливо! Отже, пішки. Це пов'язане, звичайно, з великою втратою часу, але такий спосіб дає хоч тінь надії на успіх».

Зірвиголова збирався вже піти, коли до нього донеслося ледве чутне дихання майора. Жан послав на його адресу не дуже милосердне побажання:

— Здох би ти, тварюко!

Поль Поттер на його місці, безперечно, перерізав би пельку цьому запеклому ворогові бурів. Зірвиголова ж задовольнився тим, що залишив його якщо не в безнадійному, то, в усякому разі, у смішному становищі.

Жан тихенько скинув одіяло, встав і, намацуючи простягнутими вперед руками усі помічені раніше предмети, без особливих пригод добрався до виходу і вислизнув з намету.

Та не встиг він зробити і двох кроків, як на щось спіткнувся.

У ту ж мить людина,