У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Гулянка тривала всю ніч і закінчилася лише вдосвіта. Сомов поклався спати. А збуджений спогадами Середа хоч і ліг, та заснути не міг. Минуле знов підступило до його ліжка невблаганним суддею.
* * *
Уже два тижні Григорій живе в казармі. Два тижні він фактично нічого, не робить. Правда, повний список групи Протопопова у нього є. Він встиг його не тільки добре вивчити напам'ять, а й зашифрувати. А от передати шифровку нікому. Як не придивляється Григорій до кожного з мешканців казарми, а напасти на слід потрібної йому людини не може. Та й чи є вона взагалі? Якби була, то два тижні досить великий строк, щоб виконати свою місію. Але досі все спокійно. Думбрайт дзвонить щовечора, він би сповістив про небезпеку. Розмова ж точиться навколо цього проблематичного радянського агента. Взагалі Думбрайт не задоволений ходом справи. Щось не ладнається і у нього самого. Фальшиві документи на кожного з "туристів" готові, а от вивезти їх він не наважується. Під час останньої розмови навіть натякнув на можливість якоїсь зміни в планах вивезення групи. Наказав бути готовими першої-ліпшої хвилини.
Це непокоїть Григорія найбільше. Що, коли доведеться виїхати раптово? Так і не повідомивши своїх про загін душогубів, яких збираються вивезти до школи для дальшого їх "вдосконалення". Якби він мав змогу вирватися з Мюнхена хоч на день у Берлін! Може, знайшов би тоді нагоду зв'язатися з кимось з своїх...
Все це важко, ой, як важко, в тих умовах, в які він потрапив. Правда, у нього є один план, але здійснення його вимагає часу. Бо зроблено лише перший крок. Григорій запропонував Хейендопфу упорядкувати ту купу антикварних речей, які навалом лежали в його кабінеті.
- Розумієте, містер Хейендопф, - пояснив він, - те, що я до вас часто заходжу, може викликати підозру у моїх співмешканців по казармі. Треба, щоб для цього був якийсь переконливий привід. Вам це буде лише на користь, та й мені цікаво попоратись біля старовини. Я починаю розуміти сенс захоплення такими речами. Після війни хочеться поринути в давнину, помилуватися красою мистецьких витворів.
- О, містер Сомов! Ви зробите мені величезну послугу! Сам я ніколи б на це не зважився. Ворушити цей старий мотлох? Красно дякую! Від пилу історії мені хочеться тільки чхати... Так, так, я людина здорового глузду! Я живу сучасним. Над вами, європейцями, надто тяжить та давнина, над якою ви умліваєте, тому ми й випереджаємо вас у всьому. Минулі сторіччя для нас лише угноєння, внесені в грунт, не більше... Про тих диваків, які за всім цим женуться, звісно, окрема мова. Сноби! А оскільки вони грошовиті, доводиться таким ось, як я, порпатись тут у звалищах... Слово честі, містер Сомов, я буду вам безмежно вдячний!
Робота по розчистці "звалища" була нелегка, кропітка. Доводилось вдаватись до каталогів особистих колекцій і навіть музеїв, потім складати картку на кожну окрему річ, вносити її до загального реєстру тощо. Серед придбаного і справді було багато мотлоху - доводилось, за вимогою Хейендопфа, вигадувати якісь фальшиві дані, надаючи їм вигляду історичної вірогідності.
Так могло тягнутися й тягнутися, і Григорій вирішив прискорити хід подій.
Прийшовши до кабінету замісника начальника табору, він, як завжди, відразу ж взявся за роботу. Цього разу навіть з особливим запалом.
- Знаєте, містер Хейендопф, - радісно сповістив він, - десь за півгодини ви мусите поздоровити мене з успіхом. І чималим. Нарешті дізнався про автора ось цієї скульптури, що стоїть у вас на столі. Виявляється, ви зробили непогане придбання! Прізвище "Шульце", викарбуване ось тут, у куточку, мені нічого не говорило, а, звірившись з каталогами, я встановив, що автор "Фавна з соловейком" входить до плеяди класиків німецької скульптури. Прочитайте цю довідку!
Хейендопф був у захваті.
- Та це ж колосально! Я ж тепер можу заправити за цього козлоногого... Стривайте, а скільки ж, справді, можна за нього заправити?
- У цьому з мене порадник аж ніякий! Але гадаю, що річ скульптора такої руки повинна коштувати чимало. Слід би порадитись з якимсь мистецтвознавцем.
- Тут, у Мюнхені? Та вони відразу знімуть такий галас, якщо це класика!
- Ви можете не пояснювати справжніх причин свого інтересу... Хоча... всі вони зв'язані між собою і те, що вам хтось продав "Фавна"...
- От-от, плакали тоді мої грошики!
- А що, як поїхати до Берліна? Там було багато комісійних крамниць, можна когось розшукати з колишніх антикварів... Ага, давно хотів спитати: чому ви купуєте лише речі випадкові, здебільшого німецького походження? Я чув, ніби американці захоплюються старовинними російськими іконами. Німці їх вивезли з Росії чимало, і я певен, що у Берліні...
- Берлін! Берлін!.. Не стану ж я там серед площі і не почну галасувати: купую російські ікони... у кого є російські ікони?..
- Мабуть, у Мюнхені вам теж не доводилось до цього вдаватися?
- Ну, тут мене всі знають... Досить було натякнути одному з чорного ринку, якого затримав наш патруль...
- А в Берліні є теж чорний ринок, де, безсумнівно, можна знайти потрібну людину. Доручіть вже це мені, я з такими людцями стикався. Бо й мені, відразу після війни, довелося якось підтримувати своє жалюгідне існування... Заждіть, заждіть, якщо мені не зраджує пам'ять, я якось здибався там з одним своїм однополчанином - він продавав саме щось подібне... Як же його на прізвище? Грумгорн... Крумгорн... Що "горн" пам'ятаю, а от перші літери... Здається все-таки не Грумгорн і не Крумгорн, а Грюнгорн. Саме так!.. Розраховувати на те, що він залишився в Берліні, хоч сам він і корінний берлінець, звісно, не можна, але.І. яких щасливих збігів не буває в житті! Я одного разу здибався з ним на ринку, вдруге - зустрів в якомусь кабаре... Похвалявся, що він у цьому злачному місці завсідник,
