Перстень Борджіа - Володимир Нефф
— І турецький канчук, який змусив би розсварені європейські народи до єдності і злагоди, — мовив Петр.
— Не хочу дискутувати з вашою світлістю, — сказав Джербіно, — свій погляд на це я вже висловив. Але хай там що, а старій і культурній Європі важливо уладнати конфлікт без турецької інтервенції. Звичайно, як я казав, це залежить від сили й рішучості Франції. От тільки владу королеви–регентки аж ніяк не назвеш сильною й розумною. Королеві–регентці бракує власного погляду, і замість продовжувати традиційну французьку антиавстрійську й анти–іспанську політику, яку особливо енергійно провадив її трагічно загиблий чоловік — насмілюся зауважити, що, на думку досвідчених політиків, королева сама не без гріха у його ганебному вбивстві, — вона, навпаки, запобігає перед іспанцями й австрійцями, слухаючись нашіптувань підступних радників, якими себе оточила. Мушу сказати з болем, що це поспіль італійці, найвідомішим і найненависнішим французькій громадськості є такий собі Кончіні, звичайнісінький чоловік з вулиці, кажуть, колишній лакей.
— Про цього Кончіні я вже чув, — зауважив Петр.
— Звичайно, — сказав Джербіно. — Кожен про нього чув, а дехто й знає, що від смерті нещасного короля Генріха справжнім володарем Франції був саме він. За останній рік чи два могутність цієї людини значно впала, чи тому, що королева врешті помітила його мерзенну суть, чи він просто перестав їй подобатися, через що вона відсунула його на другорядну роль, одначе Франція не отримала від цього жодної користі, бо на місце Кончіні тихенько сів наш любий кардинал Джованні Гамбаріні. Будучи її духівником, він звичайно ставиться поблажливо до королевиних грішків і дбає передусім лише про те, щоб вона протрималась біля стерна якомога довше і щоб її син Людовік XII, що підростає, з яким вона поводиться як із дитиною і якому наказує щоденно давати ляпаси, ріс безпорадним і самотнім. За цих обставин, певна річ, надії на рішуче й рятівне втручання Франції пусті й марні; очевидно також, що Габсбурги бачать у цій ситуації єдину нагоду роздерти Францію на шматки. Цитата, наведена перед цим вашою світлістю, цілком доречна. Життя є справді пригодою, яку розказав йолоп. Обставина, що така нікчемна людина, як Джованні, сьогодні є стрілкою терезів, на яких важиться європейський лад і мир, це справді ускладнення, якого не могли передбачити люди, наділені здоровим глуздом.
Величавий старець кивнув своєму молодому протеже, що їм пора, і, підвівшись, кількома вишуканими висловами подякував Петрові за гостинний прийом, а на закінчення висловив жаль з приводу того, що їхнє з Паккйоне посольство виявилося марним, бо його світлість пан да Кукан явно не поворушиться для того, аби відпустили ув’язнену папську делегацію, що вельми зміцнило б авторитет Його святості, настільки підупалий після цього інциденту, що всі пастирські листи й відозви, якими принижений папа пробує помирити посварених християн, неминуче залишаються голосом волаючого в пустелі.
— Не вірю, — сказав Петр. — За моїми даними папа, навпаки, намагається викликати війну якнайшвидше, щоб протестантські країни впали на коліна ще за його понтифікату.
Джербіно засмучено схилив голову.
— Шкода, що я не знав цих думок вашої світлості, — мовив він несподівано стомленим голосом, ледь не пошепки. — Бо, знаючи це, я, звичайно, не зважився б на втомливу і, як тепер видно, наперед приречену мандрівку з Італії до Стамбула.
І обоє нічних відвідувачів відкланялися.
— Це фіаско, — сказав молодий плейбой, коли вони з Джербіно проминули яничарську варту. Із грецького та єврейського кварталів, де палало з десяток пожеж, вогні яких криваво забарвлювали хвилі Босфору, серед холодної ночі лунали зойки тих, кого вбивали й мучили: мусульманські фанатики влаштували каральну операцію, аби покарати невірних за те, що ті буцімто саботують всенародну патріотичну кампанію, яку започаткував Петр із Кукані.
— Фіаско? Звичайно. А ти чекав іншого? — мовив Джербіно, сідаючи з молодим плейбоєм у карету, яка вже чекала на них. — Наша акція була відразу приречена на невдачу, і якби на карті не стояли такі величезні гроші, навіть не варто було її розпочинати. П’єтро Кукан — це дурисвіт, але, гадаю, не настільки, щоб дозволити виманити себе в авантюрну подорож до Франції лише через те, що він дізнався про нові інтриги Джованні Гамбаріні, і підставляти там свою голову вашим пасткам. На цілковиту неймовірність того, що наша подорож завершиться успіхом, я поштиво звернув вашу увагу і вирушив З вами в дорогу лише тоді, коли ви заявили, що все–таки хочете ризикнути, бо вам не залишається нічого іншого. І все ж таки нашу акцію можна визнати цілком задовільною. Кукан, звичайно, не помітив, що нам плювати на звільнення папської делегації, а йдеться виключно про Гамбаріні. Великою перевагою я вважаю те, що Кукан уже добре знав про участь Гамбаріні в афері з острівцем Монте К’яра, тож я не мусив із великими труднощами переконувати його і навіть міг собі дозволити розкіш висловити цілком несуттєві сумніви. Історія ж, яку я йому наплів, має абсолютно незмірну й неоціненну вартість.
— Яку? — поцікавився молодий плейбой.
— Вона майже правдива, — сказав Джербіно. — Кукан, звичайно, захоче її перевірити, а оскільки основні положення моєї розповіді відповідають дійсності ніхто не може грунтовно і принципово її заперечити. І обставина, що він сам незалежно від нас довідався про те, що Гамбаріні при французькому дворі, безцінна. Що Гамбаріні, звичайно, аж ніяк не відіграє в житті французької королеви такої великої ролі, як я описав Куканеві, не повинно нам сушити голови. Погляди на зв’язок королеви і молодого духівника можуть бути різними. Ще одна перевага в тому, що Кукан
