Перстень Борджіа - Володимир Нефф

— Але чому ж тоді ми сюди приїхали? — здивовано скрикнув молодий плейбой.

— Його світлість пана да Кукана, — вів далі Джербіно, — як європейця, можливо, зацікавить думка поважних і неупереджених людей з європейських церковних і світських кіл, які із зацікавленням і тривогою стежать за його політикою, їхній голос, який я дозволю собі передати, однозначний: ваша світлість припускається трагічної помилки.

Якусь мить він помовчав, чекаючи, що Петр запитає, в чому, на його думку, полягає ця трагічна помилка, якої він припускається, але Петр мовчав. Та оскільки, як здалося подесті, Петр перестав наполягати на своєму Consilio abeundi, себто розпорядженні, щоб вони йшли геть, яке він віддав хвилину тому обом своїм нічним відвідувачам, він провадив далі:

— Європа хвора, ваша світлість, загрожена десятком смертельних недуг, а ваш метод лікування полягає в тому, що ви хочете вразити її ще однією, новою смертельною небезпекою, відновленням османської войовничості, інакше кажучи: її, якій загрожують зсередини, ви хочете наразити ще й на зовнішню небезпеку, це страхітливий ризик, що може призвести до великої трагедії. Я читав листа, що відіслав тутешній секретар французького посольства своїй королеві, у якому він виклав зміст своєї приватної розмови з вами. Налякана королева–регентка дала копію цього листа Ватікану, австрійському імператорові й іспанському королеві, і завдяки цьому я теж мав можливість кинути на нього оком, отож знаю, про що кажу. Апелюю не лише до вашої розважливості, ваша світлість, але передовсім до вашого європейського походження, прохаючи вас: зменшіть напруження, викликане вашою політикою, і почніть із того, що випустіть на волю графа N з його почтом.

— Ви марнуєте час, точнісінько так, як і ваш молодий протеже, — сказав Петр. — Мені смішно бачити вас, саме вас, у ролі апостола миру і згоди. В ім’я якої вищої ідеї п’ять років тому у Страмбі ви верховодили інтригами Гамбаріні? А роль, яку ви грали, коли я був господарем острова Монте К’яра і коли Гамбаріні зрадив мене вдруге, мені так само незрозуміла. На кого ви працюєте зараз? Хто вам заплатив за те, щоб ви читали мені мораль?

— Я, бідний аптекар і злиденний подеста занепалого містечка Страмби, не можу дозволити собі вести самостійно дипломатичні переговори, — відповів Джербіно. — Тому й не заперечую, що у цей момент перебуваю на службі Його святості. Але про те, що вище згаданий Гамбаріні, я хотів сказати, його Еміненція кардинал Гамбаріні, зрадив вашу світлість не раз, а двічі, мені нічого не відомо.

— Нічого, досить того, що це відомо мені.

Петр хвильку помовчав, а далі поставив запитання, яке сповнило обох його відвідувачів радісним спокоєм:

— Що робить Гамбаріні при французькому дворі?

— На жаль, те, що робив і досі: неподобства, — відповів Джербіно. — Тільки тепер його Еміненція вже не хлопчисько й сидить не у Страмбі, а в Парижі, тому його інтриги набагато серйозніші і злочинніші, ніж тоді, коли він багато років тому повернувся на батьківщину. Мені боляче й неприємно говорити про це, бо я все–таки страмбський подеста, а Гамбаріні віддавна були гордістю нашого міста; справді, блиск його імені спричинився до того, що я тоді схилився на його бік і кілька разів допоміг йому своєю порадою і підтримкою. На жаль, тоді я не знав того, що знаю тепер, тобто, що Джованні Гамбаріні негідний нащадок своїх великих предків. І якщо здогад вашої світлості про його участь у нападі на острівець Монте К’яра вірний…

— Це не здогад, це факт, — перебив його Петр.

— …тоді, — незворушно вів далі гарний дідуган Джербіно, — справді характерним, ба, можна сказати, фатальним є те, що його наміри й дії завжди суперечать намірам і діям вашої світлості.

— Не розумію, — сказав Петр. — Як він потрапив до французького двору?

— Звичайнісінький збіг обставин, — пояснив гарний старий. — Десь років два тому нашу велику співачку, La bella Олімпію покликали до паризького двору на концерт. її виступ, як завжди, мав великий успіх, а коли вщухли овації після концерту, якими розпещені парижани вшанували нашу артистку, королева–регентка виявила їй велику честь, запросила до себе й довго та привітно розмовляла з нею: її величність італійка за походженням і любить порозмовляти рідною мовою. Наша славна Олімпія, між іншим, згадала і свій виступ у Страмбі перед герцогинею Діаною. Ох, герцогиня Діана, каже її величність, від неї я колись отримала чудовий засіб для догляду за руками, рукавички з м’якої шкіри, просочені всередині спеціальною маззю. Нагадаю, що цю мазь я мав честь виготовити за рецептом, успадкованим від предків, і після неї навіть найгрубіша й найзанедбаніша шкіра…

— Далі, далі, — перебив його Петр. — Що діялось далі?

— Отож її величність королева–регентка, — провадив Джербіно, — згадавши завдяки зустрічі з Прекрасною Олімпією про герцогиню Діану, послала їй записку з проханням прислати нову пару косметичних рукавичок, таких, як ті, що вона вже колись отримала від неї і що начебто чудово їй прислужилися. Зрозуміло, герцогиня Діана ледь зі шкури не вибилась від послужливості, і я мусив швиденько відчинити свою аптеку, яку вже давно занедбав, і вишукувати потрібні складники, а коли рукавички вже були готові, герцогиня вручила їх кардиналові Гамбаріні, щоб той без зволікань вирушив з ними в Париж і передав її величності. Кардинал узявся за це відповідальне завдання з величезним задоволенням і виконав його з надзвичайним успіхом, коли судити з того, що з Парижа він уже не повернувся. Це гарний хлопець, уміє поводитися при дворі, італієць, тож не дивно, що її величність королева–регентка вподобала його і зробила своїм особистим духівником. Петр зітхнув.

— Джованні Гамбаріні — духівник королеви Франції! Мав слушність англійський драматург, забув, як його ім’я, який заявив: життя це пригода, яку розказав йолоп. А далі? Хвилину тому ви сказали: фатальним є те, що наміри й дії Джованні Гамбаріні, хоч як би там було, завжди суперечать тому, що наміряюся і роблю я.

— На жаль, це так, — сказав Джербіно. —