Діти капітана Гранта - Жюль Верн

Жодне оповідання не дало б більшої втіхи леді Гелені й Мері Грант. Отож Гленарван не загаявся задовольнити їхню цікавість. Пригода за пригодою, він повідав про всі їхні мандри від одного океану до другого: про перехід через Кордільєри й землетрус, про те, як зник Роберт і як його викрав кондор, про постріл Талькава, про напад червоних вовків і героїчний вчинок хлопчика, про сержанта Мануеля, про повінь і захисток на омбу, про грозу й пожежу, кайманів і смерч, про ніч на березі океану. Всі ці історії, то веселі, то страховинні, викликали по черзі сміх або жах у його слухачів. Коли мова йшла про Роберта, його сестра й леді Гелена палко цілували малого. Ніколи ще в своєму житті хлопчик не відчував, як тепер, що його оточують щира любов і справжні друзі.

Наостанку Гленарван сказав:

— А тепер, друзі, поміркуймо про те, як нам діяти далі; минулому нема вороття, але майбутнє в наших руках; звернімося ж знову до нещасливої долі капітана Гаррі Гранта.

Сніданок закінчився. Всі перейшли до салону леді Гленарван і посідали біля столу, захаращеного мапами й планами.

— Люба моя Гелено, — почав Гленарван, — зійшовши на борт “Дункана”, я сказав, що хоч моряків з “Британії” немає поміж нас, ми маємо міцнішу, ніж будь-коли, надію їх знайти. Перетнувши Америку, ми впевнились, ба навіть глибоко переконались в тбму, що катастрофа не сталася ані біля берегів Тихого, ані Атлантичного океанів. Отже, тлумачення документа там, де йшлося про Патагонію, було помилкове. На щастя, в нашого друга Паганеля сяйнула догадка. Він збагнув, у чому наша помилка, і довів — ми йдемо невірним шляхом. Він по-новому прочитав нам документ, так що в нас не залишилось жодних вагань. Я маю на увазі документ, писаний французькою мовою, і прошу Паганеля пояснити його вам, аби й ви впевнились у цьому.

Паганель не забарився виконати Гленарванове прохання. Він переконливо розтлумачив значення слів gonie та indi і довів, що слово austral означає “Австралія”, а капітан Грант, покинувши узбережжя Перу, аби повернутися до Європи, міг потрапити на своєму розбитому судні в смугу південних течій Тихого океану й опинитися біля австралійських берегів. Зрештою, розумні передбачення вченого, його дотепні й тонкі висновки переконали всіх, навіть Джона Манглса, вимогливого суддю в подібних питаннях, людину, не схильну захоплюватися химерами.

Ледве Паганель виклав свої міркування, Гленарван оголосив, що “Дункан” негайно вирушає до Австралії.

Однак майор попросив дозволу зробити невеличке зауваження, перш ніж пролунає наказ узяти курс на схід.

— Кажіть, Мак-Наббсе, — мовив Гленарван.

— Я не маю наміру, — почав майор, — знецінити докази мого друга Паганеля, або ж їх спростувати. Як на мене, ці докази поважні, мудрі, гідні нашої уваги, вони повинні скерувати наші майбутні розшуки. Але я хочу перевірити їх востаннє й упевнитись, чи справді вони безсумнівні й незаперечні.

Ніхто не міг збагнути, куди хилить обачливий майор, всі слухали його дещо стурбовано.

— Кажіть далі, майоре, — промовив Паганель, — я готовий відповісти на всі ваші запитання.

— Зробити це дуже просто, — вів далі майор. — Коли п’ять місяців тому в Клайдській затоці ми дошукувались змісту цих документів, наше тлумачення здавалось єдино вірогідним. Аварія “Британії” могла статися тільки біля західних берегів Патагонії, ніде інде. Щодо цього в нас не було найменшого сумніву.

— Слушно кажете, — докинув Гленарван.

— Пізніше, коли Паганель через свою богодану неуважність опинився на борту “Дункана”, він познайомився з документами й схвалив беззастережно наш план розшуків на американському узбережжі.

— Правильно, — погодився географ.

— А втім, ми помилились.

— Так, ми помилились, — озвався Паганель. — Людям властиво помилятися, Мак-Наббсе, але хіба що безумень затявся б на своїх похибках.

— Заждіть, Паганелю, не запалюйтесь так, — мовив майор. — Я зовсім не хочу сказати, нібито ми й далі повинні розшукувати капітана Гранта в Америці.

— Тоді чого ж ви хочете? — спитав Гленарван.

— Визнання, тільки визнання того, що Австралія тепер здається нам єдино можливим місцем загибелі “Британії”, достеменно так, як раніше здавалась Америка.

— Охоче визнаємо, — мовив Паганель.

— Беру це до уваги й користуюсь нагодою, аби застерегти вас од надмірного захоплення такими “очевидними” тлумаченнями, котрі суперечать одне одному. Хтозна, чи не виникне в нас і після Австралії подібної впевненості щодо будь-якої іншої країни? Отож, коли нові розшуки будуть марні, чи не визнаємо ми, що їх “цілком очевидно” треба провадити деінде?

Гленарван і Паганель глянули один на одного. Їх вразила справедливість майорових міркувань.

— Тому я хотів би, — вів далі майор, — перш ніж ми вирушимо до Австралії, ще раз глянути на карти. Подивімось послідовно всі місця, крізь які проходить тридцять сьома паралель, — чи не стрінеться нам іще якась країна, до котрої можуть стосуватися знайдені в документах вказівки.

— Немає нічого легшого, — сказав Паганель, — бо ж, на щастя, земель на цій широті не надто рясно.

— Поглянемо, — відповів майор, розгортаючи накреслену за проекцією Меркатора [55] англійську карту обох земних півкуль.

Many розіслали перед леді Геленою, й всі посідали так, щоб стежити за Паганелевим роз’ясненням.

— Як я вам уже казав, — почав географ, — тридцять сьома паралель, пройшовши крізь Південну Америку, перетинає архіпелаг Трістан-да-Кунья. Я стверджую, що в жодному документі не йдеться про ці острови.

Ретельно розглянувши документи, всі погодились з Паганелем. Архіпелаг Трістан-да-Кунья було одностайно відкинуто.

— Підемо далі, — мовив географ. — Проминувши Атлантичний океан, ми пропливемо на два градуси нижче мису Доброї Надії й потрапимо до Індійського океану. Тільки одна група островів стрінеться на нашому