Серця трьох - Джек Лондон

— У тебе що, погано з готівкою? — спитав старий Ріган.

— У мене є кругленька сума, якою я можу оперувати, — безтурботно відповів молодик.

— Ти хочеш сказати…

— Звичайно. Саме так. Якщо акції “Темпіко” упадуть, я буду купувати. Адже це все одно що знайти гроші!

— На скільки ж ти маєш намір купувати? — запитав Ріган, намагаючись прощупати свого гостя, проте ховаючи свою зацікавленість під личиною добродушності і схвалення.

— На всі гроші, які в мене є, — не задумуючись, відповів Френк Морган. — Я ж кажу вам, Рігане:’ це перспективне підприємство!

— Я не цікавився цим по-справжньому і не можу сказати, чого воно варте, Френку, але з тих фактів, що мені відомі, воно видається цілком солідним.

— “Видається”! Кажу вам, Рігане, що це золоте дно, без усілякого обману; і мені соромно, що його акції довелося випустити на біржу. Зате на них вже ніхто не розориться. Я тільки зроблю послугу світу, викинувши на ринок… навіть не можу зараз точно сказати, скільки сотень мільйонів барелей чистої нафти… Так ви знаєте, що в мене є свердловина на Гаустекських розробках, яка вже сім місяців дає по двадцять сім тисяч барелей на день. І фонтан ще не висох. Проте це крапля в морі порівняно з тим, що ми здатні поставити на ринок. У цієї нафти питома вага двадцять два, а осаду в ній менше двох десятих відсотка. Потім є ще один фонтан — до нього треба тільки прокласти миль із шістдесят нафтопроводу, — який викидає близько сімдесяти тисяч барелей на день і, незважаючи на вжиті заходи, буквально заливає нафтою всі околиці. Це я ділюся з вами, звичайно, по секрету, самі розумієте. Справи в нас ідуть непогано, і я зовсім не хочу, щоб акції “Темпіко петролеум” підскочили до неба.

— Можеш не турбуватися про це, синку. Ще треба, щоб нафта потекла по нафтопроводах і щоб у Мексиці припинилися революції, — тільки тоді акції “Темпіко” можуть підскочити. А поки їдь порибалити й забудь про це. — Ріган помовчав, потім, удавши, ніби раптом щось згадав, узяв зі столу візитну картку Альвареса Тореса, на якій олівцем була надряпана записка. — Глянь, хто в мене щойно був. — Ріган помовчав, немов обмірковуючи думку, що раптово йому спала. — Ну, навіщо тобі їхати вудити якусь форель? Адже це зрештою порожня розвага. А ось тут є для тебе улов набагато цікавіший — це розвага сьогодення, гідна чоловіка, не те що дача в Адирондакських горах на зразок перського палацу, де є і морозиво, і слуги, і електричні дзвоники. Твій батько завжди вельми пишався цим піратом, від якого пішов увесь ваш рід. Він твердив, що схожий на нього, ну, а ти, безперечно, схожий на свого батька.

— На сера Генрі, — з посмішкою зауважив Френк, простягаючи руку за карткою. — Адже і я пишаюся цим старим розбійником!

Прочитавши карлючки, надряпані на візитній картці, він запитливо поглянув на Рігана.

— Історія, що розповів мені цей хлопець, звучить цілком правдоподібно, — пояснив Ріган. — Він говорить, що народився на цьому самому Москітовому Березі і дізнався про скарб із документів, що зберігаються в їхній родині. Але я, звичайно, не вірю жодному його слову. У мене немає ні часу, ні бажання цікавитися тим, що ніяк не стосується моїх справ.

— Дивно, що сер Генрі помер майже бідняком, — зауважив Френк; брови його зійшлися, і між ними прорізалися вперті морганівські складки, — а захований ним скарб так ніхто і не знайшов.

— Ну що ж, бажаю успіху на рибалці, — добродушно посміхнувся Ріган.

— А все ж мені б хотілося побачити цього Альвареса Тореса, — заявив молодик.

— Усе це маячня щодо захованого золота, — продовжував Ріган. — Хоча, мушу зізнатися, історія, що розповів мені цей хлопець, звучить цілком правдоподібно. Можливо, коли б я був молодшим… проте мені, очевидно, усе життя призначено просидіти тут.

— Чи не знаєте, де б я міг знайти його? — уже через хвилину запитував Френк, довірливо всовуючи шию в петлю, яку Доля в образі Томаса Рігана приготувала, щоби спіймати його.

…Побачення відбулося наступного ранку в кабінеті Рігана. Побачивши Френка, сеньйор Альварес Торес здригнувся, але відразу опанував себе. Це помітив Ріган, і запитав з усмішкою:

— Що, старий пірат власною персоною, га?

— Так, схожість просто вражаюча, — збрехав, або майже збрехав, Торес, бо хоч і помітив подібність Френка до портретів сера Генрі Моргана, але в той же час перед ним постав образ іншої, живої людини, що була схожою і на Френка, і на сера Генрі так само, як і вони обидва були схожими один на одного.

Френк був молодий, а молодість не визнає перешкод. Негайно були розгорнуті сучасні атласи і стародавні географічні карти, документи, писані вицвілим чорнилом на пожовклому від часу папері, — і не минуло й півгодини, як Френк оголосив, що відтепер рибалитиме тільки на Бику або на Тельці, тобто на одному з двох острівців у лагуні Чирикви, де, як запевняв Торес, має бути закопаний скарб.

— Сьогодні ж увечері виїжджаю потягом до Нового Орлеана, — оголосив Френк. — Тоді я встигну потрапити на один із пароплавів “Юнайтед фрут компані”, який іде в Колон. Я вчора все з’ясував, перш ніж лягти спати.

— Тільки не фрахтуйте шхуни в Колоні, — порадив Торес, — а краще поїдьте верхи до Белена. Там найліпше зафрахтувати судію: і матроси простіші — тубільці, та й усякі формальності теж.

— Добре, — погодився Френк. — Мені давно хотілося побачити тамтешні краї. А ви встигнете на цей потяг, сеньйоре Торес? Ви, звичайно, розумієте, що я беру на себе обов’язки скарбника й оплату усіх витрат.

Але, перехопивши погляд Рігана, Альварес Торес миттю зміркував, що від нього потрібно, і взявся натхненно брехати:

— На жаль, містере Морган, я змушений затриматися і приєднаюся до вас пізніше. У мене тут одна невідкладна справа… як би це сказати?.. невеликий судовий процес, який мені треба довести до кінця. Сума позову, щоправда, незначна,