В океані - Микола Миколайович Панов

— І я радий, друже, — з великою теплотою промовив мічман. Не випускаючи руки Фролова, притишив голос: — Тільки ось що скажу ще раз — зайвого не базікай. У місті всякий народ є. Чи то з дівчатами, чи то з ким із цивільних — про корабельні справи, про те, куди скоро підете, — мовчок. Про пильність пам'ятай.

Він приклав руку до кашкета, попрямував у бік порту швидкою, м'якою ходою.

Він ішов і хмурився й усміхався одночасно, перебираючи в пам'яті розмову з Фроловим. Колишні спогади насунули на нього. Сопки, розвідники, бойове, сповнене пригод життя. Ні, він не шкодував за цими днями, що канули в минуле.

Куди дорожча сьогоднішня морська робота. Щаслива соціалістична праця відвойована в боях. Приємно усвідомлювати, що ти, моряк військового флоту, стоїш на варті цієї мирної праці, сам трудишся для процвітання великої морської держави.

Душу радують високі нарядні кораблі на рейдах і біля широких дощаних стійок. Стрункий рангоут, ліс оточених легкими фалами щогл. Запах диму й мазуту пливе від палуб і труб, запах свіжої риби — від широких білуватих рибальських сіток, розтягнених на пристанях і над бортами для просушки.

Добре вийти на верхню палубу вночі, коли весь рейд заповнений коливанням білих якірних і різноколірних розпізнавальних вогнів, що тріпочуть у чорнолаковій зибі. Пробігти по палубі вранці, коли над морською прохолодою спливає не яскраве ще сонце, чуються приглушені відстанню слова команд, перекличка рибалок іі вантажників біля кораблів, що йдуть у далекі рейси.

Високі, нахилені від швидкого ходу парусники і громіздкі, закопчені буксири рухаються серед нарядних бойових кораблів — готових до виходу в море красунів.

І коли важкі хвилі починають з розгону бити в борт і вітер бризкає в обличчя освіжаючою піною, так приємно вийти із задушливого кубрика на обмитий океанськими хвилями шкафут…

Ось і зараз наближаються — похід через два океани, нові країни й люди, життя у відкритому морі, миле серцю радянського моряка. Великою є гордість радянського моряка, представника великої морської держави!

Мічман вийшов до лінії обнесених високою огорожею басейнів — водяних закрутів, що глибоко вдавалися в сушу. В гладіні цих закрутів відбивалися борти й труби кораблів. Далі здіймалася тьмяніюча синява рейду.

Він повернув у розчинені ворота. Повз вартового моряка, що перевірив його пропуск, вийшов на стінку, попростував уздовж корабельних бортів, між ящиками й тюками, приготовленими для вантаження.

По краю стінки походжав середніх літ офіцер у білому кітелі, з кортиком, що похитувався біля стегна. Офіцер був гладкий і високий, довга пухнаста борода падала на випуклі груди. Все на ньому переливалось і блищало: золоті погони на плечах, мідне оздоблення кортика, начищені, як дзеркало, черевики. Під лакованим козирком кашкета, обрамованим орнаментом з бронзового листя, круглилися випуклі, добродушні очі.

— На док, мічмане? — глянув на Агєєва начальник експедиції Сливін.

— Так точно, товаришу капітан першого рангу.

— Зараз підійде мій катер… Сьогодні переношу свій прапор на «Прончищев» — там буде штаб експедиції… Чому так рано з берега? На звільненні були?

— Не рано, погуляв якраз.

— Добре. Підкину вас на док.

— Спасибі, товаришу капітан першого рангу.

Агєєв шанобливо одійшов. Ковзнув поглядом по обличчю смуглого худорлявого матроса, що чекав оддалеки біля чемодана й шинелі, затягненої в ремінці. У матроса був заклопотано-сумний вигляд. Вітаючи мічмана, він приклав руку до безкозирки. Потім зробив крок уперед, до старшого офіцера.

— Товаришу капітан першого рангу, дозвольте звернутися. Може, й мене візьмете?

— Ви теж на док?

— Ні, на «Прончищев». Старший матрос Жуков, направлений у розпорядження начальника експедиції.

— Підете зі мною… Сигнальник Жуков? — Сливін усміхнувся. — Капітан-лейтенант Бубекін дав про вас добрий відзив. А чому ви похмурий такий? До нас переходити не хотіли?

— Голова щось болить, товаришу капітан першого рангу.

— Нічого, в морі минеться. Ви, я чув, на шлюпці ходити майстер. Люблю шлюпкову справу.

Від борту далекого криголама відокремився катер, пішов у їхній бік, здіймаючи пінявий бурун.

Він обходив величезну, дивної форми споруду, ніби квадратний острів, що ліг посеред рейду.

Плавучий док був схожий на кістяк багатоповерхового будинку, перенесений на воду з суші.

Над залізними понтонами його стапель-палуби височіли дві бічні вузькі башти, з'єднані вгорі ажурним стальним мостом. Малесенька постать сигнальника чорніла на верху однієї з башт, біля прапора, що майорів на невидимому здалека флагштоці. НІ баштах вимальовувалися силуети електролебідок і кранів.

Катер підходив до стінки. Жуков взяв чемодан і шинель. Почував себе ніяково під спрямованим на нього поглядом високого мічмана.

Сливін почав спускатися кам'яними східцями. Жуков рушив за ним.

— Товаришу старший матрос! — неголосно окликнув мічман.

Жуков зупинився.

— Опорядіться. У вас під вухом, біля правої щоки, слід від губної помади, — з докором, переконливо, але, як і раніше, стиха сказав Агєєв Жукову.

Капітан першого рангу переступив через борт катера, пройшов у рубку. Мічман і кілька чоловік, які чекали осторонь, стрибали на хитку палубу. Першою сіла на банці жінка середніх літ у світлому вбранні, — обличчя в неї було понуре, жовте, волосся акуратно заправлене під їдкозелений капелюшок. Коли Жуков з речами в руках стрибнув на катер, вона сердито підібрала ноги, наче боялася, що він забруднить її тілесного кольору панчохи.

— Знову наша Глафіра Львівна сьогодні не в настрої, — добродушно сказав моряк, поруч з яким сів Жуков.

— А хіба на криголамі жінки служать? — Жуков ще раз потер щоку хусточкою, із ввічливості підтримуючи розмову, його мучили невідступні думки про Клаву.

— Як же, дві буфетниці у нас є за штатом. Ця ось — у кают-компанії, а друга — в капітанському салоні і бібліотекаркою за сумісництвом працюватиме. З доку її переводять… А ви теж з нами в похід?

— Виходить, що