Полонені Барсової ущелини - Вахтанг Степанович Ананян

Витягти кого-небудь з води не довелось.

— Ой, ой, нога, нога!.. Рятуйте!.. — почувся в темряві плаксивий голос Саркіса і слідом за ним — тоненький, відчайдушний крик Шушик:

— Умираю!..

Асо побіг на допомогу друзям, зачепився за якийсь камінь, ударився і мало не впав, але йому ніколи було падати.

— Іду, хушке Шушик! — кричав він дівчині, яка, тікаючи з печери, посковзнулась і впала край урвища. Вона лежала, схопившись за кущ, і тихенько стогнала.

— Не бійся, — сам злякавшись, гукнув Асо. Він підбіг до неї і на руках переніс у безпечніше місце.

— Гагік! Гагік! — стурбовано крикнув Ашот.

— Чого ти розкричався? Я холодний душ приймаю! — спокійно обізвався Гагік, що стояв за два кроки від печери.

— Іди сюди, перенесемо Саркіса. Добре, що всі живі! — полегшено зітхнув Ашот, але серце його ще шалено билося від хвилювання.

— Ой, ой, обережніше! — голосно стогнав Саркіс, коли хлопці спробували підняти його й перенести в сухе місце.

— Шушик, ти роздягнися й викрути свою одежу. Швидше… Я не дивлюсь, я відвернувся… Ну!.. — підганяв дівчину Асо.

Плачучи й тремтячи, Шушик викручувала мокрий одяг, а пастух, стоячи до неї спиною, всіляко намагався її підбадьорити.

— Не бійся, хушке, не бійся. Зараз я такий вогонь розведу, що небу жарко стане… Не бійся, я для тебе приготував сухий одяг… А де ж мій Бойнах?.. Бойнах, ей, Бойнах!..

Десь знизу ледь чутно загавкав собака.

— Бойнах живий, Бойнах, мій любий! — зрадів Асо, і на очах у нього виступили сльози. — Ну, викрутила? — знову звернувся він до Шушик. — Тепер надінь оце… — Хлопець не вагаючись скинув з себе гімнастьорку і надів на Шушик.

Коли вода ринула з глибини печери, Асо, який спав далі за інших від вогнища, мов ужалений, підхопився з свого «ліжка» і був майже сухий.

— А тепер, — наказав він Шушик, — танцюй, стрибай! Не стій на одному місці… Я зараз прийду.

І він побіг на допомогу товаришам. Втрьох вони з великими труднощами перенесли до Шушик мокрого напівживого Саркіса.

— І чого ти такий довгий вдався? — крекчучи під вагою Саркісового тіла, бубонів Гагік. — Мій дорогий, та чи цілі ж твої кісточки? Цілі? Ну й добре! Все буде гаразд… «Гагік знову жартує, значить, небезпека минула, нам не загрожує смерть», — подумала Шушик і трохи підбадьорилась.

Хлопці спільними зусиллями роздягли Саркіса, викрутили його одяг і завагалися: що робити далі — надіти на нього все мокре чи залишити голим?

Саркіс уже не скаржився на біль, видно, він знепритомнів.

— Розтерти його треба, — запропонував Асо. — А ти, Шушик, чого сидиш? Хіба я тобі не казав — танцюй!.. Взимку, коли починаються холоди, всі наші пастухи танцюють, щоб не замерзнути. — І Асо почав на губах награвати танцювальну мелодію на зразок лезгінки, пританцьовуючи сам і запрошуючи товаришів.

Хлопці накрили Саркіса курткою Асо, а самі — що ж робити? — взялися за руки і почали підстрибувати, хоч на серці було сумно.

Коли б у цю хвилину якийсь мисливець подивився сюди зі скель Барсової ущелини, він подумав би, що й справді це чорти танцюють серед ночі.

Часом друзі зупинялися, щоб перевести подих і розтерти Саркіса, а потім знову грілися в танці.

— Умираю, умираю… — опритомнівши, простогнав Саркіс.

— Тут помирати заборонено, — різко кинув Гагік. — Ану, дай-но я потру тобі спину… Поворуши ж хоч руками! Чого ти розлігся, як дохлий?

— Хлопці, — раптом сказав Асо, — легені з спини холонуть… Треба спини зігріти. Давайте дихати один одному в спину… — І, припавши губами до спини Ашота, він щосили почав хукати.

— Ой, обпалив же ти мені спину! — весело вигукнув Ашот. — Ану, Шушик, підстав свою! — і він заходився зігрівати Шушик, а Шушик — Саркіса…

— Що в тебе з ногою? — тихо запитала дівчина.

— Зламалась… — плачучи, відповів Саркіс.

— Поворуши руками, не рюмсай, нічого в тебе не зламалось! — гримнув Ашот. Від цього вигуку Саркіс наче прокинувся і почав безладно махати руками.

— В-в-итримаемо до ранку? — запитала Шушик. Їй стало страшно. Невже вона вмре, не побачившись з матір’ю? І дівчина заплакала.

— Не бійтесь, — заспокоював друзів Асо, дивлячись на небо, — скоро світанок. Ось погляньте на цю зірку. Це Кярван-гран[20]. Вона сходить перед світанком. Потім я поясню вам, звідки така назва. А нижче, над вершиною тієї скелі, на нас дивиться вранішня зоря, а далі — Віз. Через півгодини світатиме. Не бійтеся, ходімо під скелю.

Ашот теж умів трохи читати зоряне небо — батько навчив. Але куди йому до пастухів! Пастухи вночі й час безпомилково визначають по зірках. Хлопець трохи помовчав, а тоді сказав:

— Треба ще трохи потерпіти. Скоро зійде сонце, боятися нема чого. А ти лежиш, наче голку проковтнув, — звернувся він до Саркіса. — Давай я перенесу тебе звідси. На світанку тут зривається вітер.

Взявши собі на спину Саркіса, Ашот попрямував до скель, де товариші підготували для хворого зручне ложе з сухого листя.

— Асо, чи не придумаєш ти, як розпалити вогнище? — запитав Ашот.

— Ні… Все забрала вода: і кремінь, і кресало… — Помовчавши трохи, Асо додав — Доведеться перечекати ніч так… А коли розвидниться, щось придумаємо.

І, щоб примусити товаришів рухатись, він знову витяг з-за пояса свою сопілку й заграв веселу танцювальну мелодію.

Товариші знову почали танцювати. Кров швидше побігла по жилах. Стомившись, вони відпочивали, притулившись одне до одного.