Полонені Барсової ущелини - Вахтанг Степанович Ананян
Коли поверталися назад, недалеко від печери Бойнах загавкав і кинувся до куща на терасі. «Почув запах тварини», — майнула думка в Гагіка і він крикнув:
— Держи, держи! Я зараз!
Ноги в Гагіка підгинались від утоми, серце сильно билося. «Чи не захворів я? — нараз подумав хлопець і, сівши на камінь, помацав свій пульс. — Ні, поки що б’ється нормально… То чого ж я розклеївся?..»
— Не випускай, Бойнах, не випускай, іду!.. — Гагік підвівся.
А Бойнах все ще люто гавкав і то всовував голову в кущі, то відскакував, ніби вжалений.
Гагік підійшов до нього. На чорному носі собаки були краплини крові. «Ну, що я можу зробити, коли його й схопити нема за що?..»— здавалось, говорив погляд собаки, у якого не тільки ніс, а губи й язик були скривавлені.
— Чекай, це не твоя турбота, — бурмотів Гагік. — Знайшов — і добре, решта — справа майстра Гагіка. Подумаєш, їжак! М’яса в ньому не більше, як у курки… Теж порадував!..
Підштовхнувши їжака ногою, Гагік підставив свою шапку, вкотив у неї здобич і гордо поніс до печери.
— За мною, Боннах! — гукнув він на собаку.
Але той ніби й не чув.
— Ходімо, дурню! — умовляв Гагік. — Ти на його колючки не дивись. Там, всередині, знайдеться й для тебе пожива.
Але собака не рухався з місця. Він усе ще люто гарчав, поглядаючи на розколину в камінні.
— З ким це ти розмовляєш? — почувся тоненький голосок Шушик, яка несла до печери дрова.
— З Бойнахом… Піди глянь, у чому там справа?
В сухому листі, серед каміння Шушик побачила ще один маленький сірий колючий клубочок.
— Гагік, я маленького їжачка знайшла! — зраділа дівчина.
— Нескромна заява! — відповів Гагік. — Це Бойнах знайшов, вкоти його палицею в пелену спідниці…
Коли вони повернулись до вогнища, Гагік одразу заходився готувати страву з їжакового м’яса, яку він назвав «шашлик-сюрприз».
І справді, для Ашота й Асо м’яке м’ясо їжака було б справжнім сюрпризом.
Проте скільки Гагік не мучився, він не міг справитися з їжаком. Поки звірка не чіпали, він обережно висовував з-під голок свою чорненьку мордочку, та коли Гагік простягав до нього свою руку, той знову згортався в колючий клубочок.
— Гагік, не старайся марно, їжак тільки в воді розкривається, — почувся тихий голос Саркіса. — Знайдіть воду.
Гагік знайшов у скелі зручну западину і наносив туди снігу. Скільки ж треба чекати, поки сніг розтане?.. Довелось, як це робив Асо, розжарити в огні кілька каменів і кинути їх у сніг.
Скоро повернулися з роботи Ашот і Асо. Вони були втомлені, але задоволені наслідками своєї праці.
Ашот зразу помітив їжаків — одного дуже великого, а другого маленького.
— Без пострілу! — виступив уперед і похвастався Гагік. — Їжаки вже й поділені: маленького я з’їм, великий — вам на чотирьох, а тельбухи — Бойнаху…
— Не дам, не дам маленького!.. — сказала Шушик. — Мій маленький, іди до мене, а то ці розбійники уб’ють тебе… — Вона поклала їжачка собі в поділ і сіла.
Звірятко висунуло з своїх голочок крихітну вологу мордочку і почало обнюхувати плаття дівчинки.
— Ой, який гарненький! — захоплювалася Шушик. — Буду його доглядати і візьму додому…
— Але його матір пошлемо на бойню, — мовив Гагік. Під бойнею він мав на увазі яму, в яку наносив снігу.
Він поклав їжака в шапку і встав.
— Поясни мені, що ти хочеш з ним робити? — запитав Ашот.
— Пояснити? Прошу: покладу його в воду, щоб він розкрився. Як тільки він висуне голову, одразу ж встромлю йому в потилицю стрілу… Я з черепахами так само роблю…
— Ти, виявляється, і черепах їси? — з огидою спитала Шушик.
— Черепах?.. А що таке черепаха? Це звичайнісінька курочка, що наділа панцир. М’ясо в неї дуже ніжне. Ну, ходімо на бойню!
Западина в камені була неглибока, і в цій мілкій воді їжак не міг розкритись. Проте вигляд чистої, прозорої води навів Гагіка на нову думку.
— О, прекрасне джерело! — радісно вигукнув він. — Клади сюди щоранку сніг, а в обід нахиляйся й пий воду… Чуєш, Асо? Твій метод добування води вже застарів.
— Тільки вночі вода може замерзати…
— А ми туди розпеченого каміння накидаємо…
— Ну, хлопці, досить патякати. Давайте куховарити. Тільки далі від очей Шушик.
Через годину «шашлик-сюрприз» був готовий. Їжак виявився дуже жирним і смачним.
Коли всі наїлися, напились води з свого нового джерела і трохи відпочили, сонце вже сідало за обрій. Але в повітрі було так тепло, так приємно, що нікому не хотілося йти в печеру. Добре, що хоч настали щасливі дні!.. Сьогодні знайшли їжаків, завтра ще що-небудь знайдуть. Не дуже ситно, але три-чотири дні витримаєш… І тоді… Ой, як зрадіють їхні батьки!..
Думка про повернення додому не давала дітям спати.
А Барсова ущелина готувала для своїх полонених нове лихо.
Розділ двадцять восьмий
Про те, як несподівано прокинулась одна з сліпих сил
