Острів Скарбів - Роберт Льюїс Стівенсон
Але того ранку, коли він побачив мене у полоні в піратів, він зрозумів, що вони зганятимуть злість на мені. Тому він залишив сквайра охороняти капітана, взяв із собою Ґрея і Бена Ганна, і вони попрямували до великої сосни островом навпростець. Побачивши, що пірати випереджають його загін, він послав Бена вперед, бо він був найпрудкішим. А Бен вирішив скористатися забобонністю своїх колишніх товаришів і нагнав на них страху та ще й зумів їх затримати. За виграний Беном час до сосни встигли добігти доктор і Ґрей. Вони сховалися неподалік ще до приходу шукачів скарбів.
— Яке щастя, — щиросердо сказав Сільвер, — що зі мною був Гокінс! Якби не він, ви, докторе, і пальцем би не поворухнули, аби не дати їм розірвати мене на шматки.
— І гадки не мав би! — сміючись відповів доктор Лівсі.
Так за балачками ми підійшли до шлюпок. Одну з них доктор розтрощив кайлом, а в іншу ми всі разом сіли і попливли довкола острова до Північної бухти. Ми пропливли вісім-дев'ять миль. Сільвер, хоч який був змучений, сів за весла і гріб з усіма нарівні. Скоро ми опинилися у відкритому морі. Море зустріло нас штилем. Ми обігнули південно-східний виступ острова, той самий, який чотири дні тому назад огинала «Іспаньйола».
Пропливаючи повз двоголову гору, ми побачили темний вхід до печери Бена Ганна. При вході стояв хтось, опершись на кріс. Це був сквайр. Ми помахали йому хустинами і тричі вигукнули «слава!», а Сільвер кричав найдужче.
Здолавши останні три милі, ми ввійшли до Північної бухти і побачили «Іспаньйолу». Вона, без вітрил, без керма і без якоря, гойдалася на воді. Приплив підняв її з мілини.
Якби той день видався вітряним або якби течія у Північній бухті була така сильна, яку Південній, ми могли б втратити корабель назавжди. Нам би ще пощастило, якби її викинуло далеко на берег. Та, мабуть, ми щасливчики, бо корабель був цілий, не беручи до уваги порваного грота. Ми кинули запасного якоря у воду на глибину півтора сажні. А потім шлюпкою попливли до П'яної бухти: вона була найближче розташована до скарбниці Бена Ганна. Там ви висадилися, а Ґрея послали охороняти «Іспаньйолу» впродовж ночі.
Пологим схилом ми піднялися до печери. Нагорі нас зустрів сквайр.
Мене він привітав дуже ласкаво. Мою втечу він не коментував: не хвалив мене і не сварив. Та коли Сільвер поштиво віддав йому честь, він аж почервонів з люті.
— Джоне Сільвере, — сказав він, — ви паршивий негідник і брехун! Страхітливий брехун, сер! Мене вмовили не переслідувати вас, і я обіцяв, що не буду, але знайте: мерці висять у вас на шиї і вони потягнуть вас за собою!..
— Щиро вам вдячний, сер, — відповів Довгань Джон і ще раз віддав йому честь.
— Мені не потрібна ваша вдячність! — крикнув сквайр. — Через вас я мушу порушувати свій обов'язок! Щезніть з моїх очей!
Ми увійшли в печеру. Вона була простора, повітря у ній було свіже. З-під землі струменіло джерело з чистою водою, утворюючи маленьке озерце, довкола якого густо росла папороть. Підлога була піщана. Неподалік від вогню лежав капітан Смоллет. А в дальньому куті виблискувала гірка золотих монет і викладені штабелями золоті злитки. Це були скарби Флінта — ті, заради яких ми подолали такий довгий, виснажливий, небезпечний шлях, заради яких загинуло сімнадцять осіб із екіпажа «Іспаньйоли». А ще скільки людських життів, страждань і крові було змарновано, поки їх збирали! Скільки було відправлено на морське дно кораблів, скільки було замордовано хоробрих моряків, яким зав'язували очі і змушували йти по дошці, перекинутій через борт! Яка стрілянина, скільки брехні й жорстокості!
На острові було троє тих, котрі колись творили усі ці злодіяння і тепер марно старалися отримати свою частку Це — Сільвер, старий Морган і Бен Ґанн.
— Заходь, Джиме, — сказав капітан. — Ти загалом, може, й непоганий хлопчина, але даю тобі слово, що більше ніколи не візьму тебе з собою у плавання, бо ти мазунчик… А, це ти, Джон Сільвер! Чим завдячуємо високому візиту?
— Я повернувся виконувати обов'язки суднового кухаря, сер, — відповів Сільвер.
— Он як! — сказав капітан.
І більше не вимовив ні слова.
Приємнішої вечері, ніж та, проведена в колі моїх друзів, я не пригадую! Засолена козлятина Бена була такою смачною! До того ж ми запивали її вином доброї витримки, яке захопили з «Іспаньйоли». Ніхто не бачив щасливіших і веселіших людей, ніж ми тоді. Сільвер сидів трохи осторонь, але їв із великим апетитом. Він щомиті був готовий подати щось до столу і сміявся з наших жартів разом із нами, одне слово, він знову став тим лагідним, ввічливим, послужливим коком, яким був упродовж усього нашого плавання.
Розділ 34
І останній
Наступного ранку ми вдосвіта стали до роботи. До берега було ні далеко, ні близько — миля шляху. Туди треба було перетягти все наше золото, а звідти шлюпкою його доправити на борт «Іспаньйоли». Для такої невеликої групки людей це була важка робота. Ми не хвилювалися через тих трьох розбійників, які вешталися собі островом. Щоб уникнути несподіваного нападу досить було, щоб хтось один із нас вартував на вершині гори. Крім того, нам здавалося, що після вчорашньої пригоди їм ще довго не закортить воювати.
Ми працювали не покладаючи рук. Ґрей і Бен Ґанн шлюпкою відвозили на шхуну доставлене нами на берег золото. Два золоті злитки ми зв'язували разом і висаджували один одному на плечі. Більше двох злитків одна людина подужати не могла. Оскільки носити тягарі мені було не під силу, то моїм завданням було накладати гроші у мішки з-під сухарів.
Як і у скрині Біллі Бонса, тут були монети найрізноманітнішої чеканки, але їх було значно більше. Мені дуже подобалося їх сортувати. Англійські, французькі, іспанські, португальські монети, гінеї і луїдори, дублони і подвійні гінеї, муадори і цехіни, монети із зображенням усіх європейських королів за останні сто років, старовинні східні монети із зображенням чи то пучки шнурків, чи то жмуту павутини. Форми монет були тут
