Залізна шапка Арпоксая - Лідія Гулько

Мишко, який мовчки спостерігав за діями бога, обурився:

— А дельфіни де? Ти ж обіцяв мені показати пізнавальні картинки. Де вони?

Бог випустив із рук містку посудину і та беркицьнулася в пісок. Варнякав:

— При-чіппп-ливий, ссс-ттрр ашне.

Він з трудом звів руку й змахнув жезлом. Рука його відразу опала, голова зсунулася з підголівника, ніс устромився в груди.

На налиганого бога Мишко не зважав. Він помітив, що частина жовтого берега й фіалкового моря відрізнялася від решти. Вона мерехтіла і за кольором була світлішою. Кораблі, що пропливали на обрії з розпущеними вітрилами, коли заходили у води мерехтливої частини, зникали.

Ось у світлішій частині берегом дибає Діоніс. Зупинився, задумливо дивиться на корабель, що гойдається на хвилях неподалік (віртуальний). На кораблі люди. Побачили Діоніса і стрибнули в море. Розсікають хвилі, пливуть до берега. Діоніс спокійно стоїть, посміхається, про щось своє думає. Ой, ті люди щось зле мають на думці. Накинулися на Діоніса. Зв’язали йому руки, затягли у море. Тягнуть далі — на корабель.

Мишко зіскочив зі стільця. Кричав на Діоніса:

— Чому ти дався в руки? Ти ж сильний і багато можеш, хоча й не все…

Останні слова хлопчик стишив до шепоту. Діоніс його не чув — хропів.

Хлопчик повернувся до картинок. Наступна була присвячена подіям, що відбувалися на кораблі. Найгрізніший пірат, дуже задоволений, каже:

— Цей хлопець красень. Отримаємо за нього не один мішечок золота на ринку рабів.

— Так, так. Нам поталанило. Гарний товар зловили, — потакували пірати.

— Куплю собі будинок у приморському місті, — мрійливим голосом хтось казав. — Найму прислугу. Відпочиватиму в своєму будинку між рейдами.

Діоніс непомітно для людського ока ворухнувся — мотузки репнули і впали до його ніг.

Обличчя піратів перекосилися від гніву.

— Тебе, хлопе, що — провчити? Захотів кулаків наших скуштувати? — кричали злобливо.

Найгрізніший пірат обплутував Діоніса ще міцнішою мотузкою. Голосно наказав:

— Підняти якір! Розпустити паруси! На весла, на весла налягайте! Їдемо продавати парубка.

Роздуті вітром блакитні вітрила несуть піратське судно у відкрите море.

Мишко переглядав картинки, що супроводжувалися звуком, і забув про все на світі. Коли Діоніс смикнув носом, а з днища судна задзюрив струмок, то хлопчик зіскочив із стільця. Стоячи вдивлявся в картинки.

— Ей, що там тече? — перелякано кричав пірат.

— Ви-но… чисте ви-но, — розгублено тягнув інший (він лизав палець).

— Вино? — радісно збентежилися пірати.

Вони крутили носами, втягуючи п’янкий аромат.

Діоніс шморгнув носом — струмінь забив потужним фонтаном.

— Братва, підкладай кухлі!

– І без кухлів обійдемося, — радісно гукали пірати і підставляли роти.

— Ойой, — заволав один. — Гляньте на весла. Мамо, боюся. Не весла, а змії. Оййой! Боююююся!

Пірати стовпилися на середині судна і неспокійно озиралися.

Морський прибій, що досі монотонного шумів, зазвучав пронизливою піснею. Пірати притиснулись один до одного. Перелякано скрикували. І було чого боятися. Навколо їхнього судна товстенними гидкими кільцями звивалися змії. Раптом дерев’яна палуба затріщала. Зі щілин вилізли тоненькі стебельця рослин. Вони миттєво товщали, перетворювалися на лозини плюща й винограду. Їх вкривали пишні листки і рожеві китиці з плодами. Пірати тремтіли від страху.

Тепер судно нагадувало острів. На ньому навіть з’явилися голодні звірі — лев із чорною пантерою. Вони облизувалися й позирали на людей. Перелякані пірати кидалися у воду. Коли торкалися води, то ставали дельфінами.

Ураз дельфіни зникли. Зник і зелений, населений хижаками, острів. Зате з’явилися справжні кораблі, що плили на обрії з розпущеними вітрилами.

Стіл із виноградом, бананами, апельсинами (не називаючи ковбас, шинки, риби різної) зник. На піску безтурботно похропував Діоніс. Пустий дзбан і вінок валялися неподалік.

Мишко схилився над Діонісом, обережно його торсав.

— Уставай! Прокидайся, — просив.

— Чого?

— Кіна нема. Закінчилося.

Діоніс, опираючись на древко жезла, сів. Чухав золотою шишкою над вухом, смачно позіхнув. Потягся до кантара. Заглянув усередину й відкинув. Підняв віночок. Витрусив з нього пісок, наклав на голову. Довго підводився. Коли став на ноги, то прогнувся в стані і кашлем прочистив горло. Змовницьки підморгнув хлопчикові:

— Ну, що, вакуольо, продовжимо трапезу?

— Не хочу, — відрізав Мишко. — Наївся. Прошу, не називай мене вакуолею. Мені не подобається…

— Домовилися. Хоча нічого поганого я не мав на увазі. Просто жартував.

Діоніс ліниво чухав живіт. Відвів очі вбік, варнякав:

— Мишо, не ображайся на мене за те, що скажу: мені з тобою не цікаво. Ти не питущий. А я люблю, коли весело, коли регочуть, козлом скачуть, на голові стоять. А ти мені про туфельку, про хвостатих… Гадаєш, цікаво? Пробач, за відвертість… О, мені пора… Так, так, так… Куди піти?

Мишко обхопив обома руками торс Діоніса, міцно притулився до його грудей.

— Любий, найкращий. Ти великий, ти могутній, ти все-все можеш. Прошу, не покидай мене.

Знічений Діоніс відсторонив хлопчика.

— Г-м, я не знав, що ти мене любиш… Мишо, але ти не можеш із мною вештатися. Бо я — дорослий. До того ж веду не зовсім гідне життя. Ну, ти вже здогадався, про що я…

— Діонісе, ти справді великий і могутній бог. Ти зміг перетворити піратів на дельфінів, а корабель — на острів. Будь ласка, допоможи мені дістати шапку Арпоксая. Не сумнівайся, у тебе все вийде.

Бог затулив своєю долонею Мишків рот і у такий спосіб примусив його замовкнути. По тому, задумливий, ходив, розмахуючи чарівною палицею. Мишко переживав, що бог хоче чкурнути і роздумає,