Робін Гуд - Джон Макспедден

— Аякже! — проскімлила стара. — Хіба король або закон забороняють Робіну приходити до мене й приносити мені харчі та одяг? Його світлість такого не зробив би повік, це певно.

— Замовч! — грубо обірвав її єпіскоп. — Тебе не про це питають. Якщо не скажеш, коли ти востаннє бачила Робіна Гуда, ми одведем тебе до Бернесдейля і спалимо, як відьму!

— Змилосердься, владико! — заблагала стара жінка, опускаючись на коліна. — Робін Гуд — у моїй хатині, але ви його не візьмете.

— Побачимо! — вигукнув зраділий єпіскоп. — Вперед до хати! Якщо буде треба — паліть її! Але не забувайте: той. хто схопить розбійника живцем, одержить від мене особисто гаман золота окрім установленої винагороди.

Стару відпустили, й вона, не кваплячись, попленталася своєю дорогою. Та що більше вона віддалялась від переслідувачів і наближалась до лісу, то швидша, твердіша і впевненіша ставала її хода. Діставшись під захист зелених шатів, вона зірвалася бігти з дивовижною швидкістю.

— Що за мара! — вигукнув вражений Маленький Джон, помітивши стару. — Хто це? В житті не бачив, щоб відьми чи жінки так прудко бігали. Ану пущу стрілу над її головою, щоб пересвідчитись, хто ж це насправді!

— Не стріляй! Схаменися! — відсапуючись крикнув той, кого вважали за жінку. — Це я, Робін Гуд. Збери хутчіш людей — і до мене! Нам випало ще раз звести рахунок з мілордом єпіскопом.

Тамуючи сміх, Маленький Джон засурмив у ріжок.

— Ну що ж, місіс Робін, біжи й далі так само прудко, а ми за тобою.

Тим часом єпіскоп лютував біля вдовиної хатини. Підпалити її, незважаючи на всі погрози, він не наважувався, хоч міцні двері не піддавалися перед натиском солдатні.

— Трощіть їх! Ламайте! — шаленів єпіскоп. — Я хочу побачити, хто з вас перший схопить цього зрадника Робіна Гуда!

Нарешті двері затріщали й подалися всередину; проте солдати сполохано застигли на порозі, боячись наразитпся на гостру стрілу.

— Ондечки він, — зазирнувши до хати, вигукнув якийсь гострозорий солдат. — У кутку, біля шафи! Проткнути його списом?

— Ні, не треба, — зупинив його єпіскоп. — Беріть живцем. Ми влаштуємо таку розправу, якої світ не бачив!

Та дуже недовго радів єпіскоп з перемоги. Дорогою наближалася та сама стара жінка, яка щойно допомогла йому виявити Робіна Гуда. Вона не на жарт розгнівалася, побачивши, що в її хатині виламано двері.

— Ану відступіться, слимаки! — накинулась вона на солдатів. — І не видушить вас морова за те, що нищите майно нещасної вдовиці!

— Замовч! — гримнув на неї єпіскоп. — Це мої люди, і вони виконують мій наказ.

— Хіба мені від того легше? — сердито мовила стара. — До чого ми дійдемо, коли в наші домівки будуть о гак удиратися? Хіба ваші люди не можуть піймати якогось там злочинця, не завдаючи шкоди іншим? Слухайте! Ану забирайтеся звідси з своїми бандитами, та не баріться, бо прокляну і вас, і ваших дітей. Позбавлю їх їжі, спокою і сну.

— Візьміть стару відьму! — наказав єпіскоп солдатам. — Ми ще побачимо, хто кого прокляне. Підеш у місто разом з Робіном Гудом!

— Не гарячіться, ваша світлість, — відповіла жінка, ляснувши в долоні.

На цей сигнал лісовики повискакували з усіх боків і підбігли до хатини, загрозливо наставивши луки. Єпіскоп побачив, що знову потрапив у пастку і люди його не сміють навіть поворухнутись. Однак він вирішив прийняти бій.

— Гей ви, мерзото! Якщо хоч один з вас наблизиться до мене, ми прикінчимо вашого отамана! — вигукнув святий отець. — Він у нас у руках, і я, не вагаючись, накажу його вбити!

— Послухайте, друже, а якого це Робіна Гуда ви спіймали? — почувся дзвінкий голос з-під жіночого каптура, і ватажок розбійників, зірвавши цю прикрасу з своєї голови, усміхаючись, вийшов наперед.

— Ось і я, ваша світлосте, живий-здоровий, і не боюся ваших списів. Тепер покажіть, кого ви так дбайливо пильнуєте.

На ці слова стара в одязі Робіна Гуда, що сиділа причаївшись у куточку, раптом схопилася на ноги і, з'явившись на порозі в цьому незвичайному вбранні, вклонилася єпіскопові.

— Хай буде з вами воля господня, ваша світлосте! — невдоволено сказала вона. — Що робите ви під дверима бідної вдовиці? Чи не прийшли, бува, благословити мене й дати милостиню?

— О, саме так, — відповів Робін. — Зараз ми побачимо, чи вистачить у його мішку під сідлом грошей, щоб розрахуватися за побиті двері.

— Схаменіться! Ім'ям усіх святих благаю… — зарепетував єпіскоп.

— Майте совість, святі стежать за вами, — обірвав його Робін, — не звертайтесь до них своїми грішними вустами. Вибачайте, але доведеться вам розлучитися з тим золотом, яким ви збиралися платити за мою голову.

— Скоріше я побачу тебе на шибениці! — люто заверещав єпіскоп. — Бийте цих голодранців, женіть їх! — наказав він своїм солдатам.

— Навіщо поспішати? — стримав його Робін. — Подивіться уважніше — хіба не бачите, що ви в наших руках!

По цій мові Робін націлився й пустив над головою єпіскопа стрілу, що змела капелюх його світлості разом з перукою. під якою ховалася величезна лисина.

Єпіскоп зблід і вхопився за голову. Йому здалося, що це прийшла його смерть.

— Рятуйте! Вбивають! — захлинаючись, верещав він. — Не стріляйте! Ось вам гаманець з золотом!

— Шерифа підлість видно тут

Його підступну руку!

Щоб заманити в пастку нас.

Він вигадав цю штуку!

им часом шериф не знаходив собі спокою, бачачи, як зростають сили Робіна Гуда. Він будь-що хотів поквитатися з лісовиками і задля цього поїхав у Лондон,