Серця трьох - Джек Лондон

— Так, я напівмайя, — пробурмотів пеон. — Мій батько — майя.

— Вставай і йди. І залишайся в горах зі своїм батьком-майя. Тierra caliente — не місце для чоловіка, народженого в Кордильєрах. Плантатора ж твого тут немає, а тому ми і не можемо судити його. Плантатор є плантатор. Його друзі можуть вважати себе вільними.

Суворий суддя чогось очікував, очікував і Генрі, а потім виступив уперед.

— Я той, — сміливо заявив він, — кого засуджено на смерть за вбивство. Убитий — рідний дядько дівчини, яку я кохаю і одружуся з нею, якщо тут, у Кордильєрах, у цій печері, справді панує справедливість.

Але начальник поліції перебив його:

— Двадцять людей були свідками того, як він погрожував небіжчику, що вб’є його. А за годину ми застали цього грінго біля ще теплого трупа.

— Він говорить правду, — підтвердив Генрі. — Я таки погрожував тому чоловікові — нам обом ударив у голову хміль. І жандарми справді наткнулися на мене, коли я схилився над ще теплим тілом. Але я не вбивав його. І я уявити собі не можу, чия підла рука під покровом ночі увігнала йому ніж у спину.

— Станьте обоє на коліна, щоб я міг допитати вас, — наказав Сліпий Розбійник.

Довго він досліджував їх своїми чуйними пальцями. Довго блукали вони по обличчях обох чоловіків, мацали пульс — і все-таки не міг він дійти якогось висновку.

— У цій справі замішана жінка? — навпростець запитав він Генрі Моргана.

— Так, вродлива жінка. Я кохаю її.

— Це добре, що кохання так зачепило твоє серце, тому що чоловік, якого не ранить кохання, тільки наполовину чоловік, — поблажливо зауважив сліпий суддя. І, звертаючись до начальника поліції, додав: — Ось твого серця не зачепила жінка, проте тебе теж щось гнітить. Що ж до цього чоловіка, — і він показав на Генрі, — то я не думаю, що лише почуття до жінки хвилює його серце. Можливо, почасти ти винний у цьому, а почасти та злість, яку відчуває він до тебе. Встаньте обидва. Я не можу розсудити вас. Але є такий спосіб, що дає безпомилкову відповідь: випробування Гадюки й Птаха. Воно настільки ж непогрішне, як непогрішний сам Бог, тому що так Він визначає істину. Ось і Блекстон говорить, що випробування Божим судом допомагає з’ясувати істину.

У самому центрі володінь Сліпого Розбійника була улоговина футів із десять завбільшки і тридцять в діаметрі, що цілком могла б служити ареною для бою биків. Цю западину з рівним дном і стрімкими стінами утворила природа, і людині майже не довелося докладати рук, аби надати досконалості. Люди в довгих полотняних рясах, плантатори і жандарми — всі були тут, окрім Суворого судді і метиски. Вони стояли на краю улоговини, ніби глядачі, котрі зібралися на кориду чи бій гладіаторів.

За знаком суворого проводиря загону, що взяв їх у полон, Генрі і начальник поліції спустилися по драбинці в улоговину. За ними пішли проводир загону і кілька розбійників.

— Тільки Всевишньому відомо, що зараз станеться, — зі сміхом сказав англійською Генрі до Леонсії і Френка, які залишалися нагорі. — Якщо це буде боротьба не на життя, а на смерть, якщо дозволять давати підніжки, кусатися і боксувати, то цей товстопузий шеф неодмінно мені програє. Та старий сліпий розумний, він, звичайно, подбає про те, щоб шанси в цій сутичці в нас були однакові. Отже: якщо шеф здолає мене, ви, як мої прихильники, підніміть угору великі пальці і репетуйте якнайголосніше. Можете не сумніватися: якщо я здолаю його, уся його банда зробить те саме.

Начальник поліції, на якого улоговина справила гнітюче враження, звернувся іспанською до проводиря загону.

— Я не буду битися з цим чоловіком, — заявив Мар’яно Веркара-і-Іхос. — Він молодший за мене і має міцніші легені. До того ж усе це несправедливо. За законом Панами так не судять. Я не визнаю екстериторіальності Кордильєр і таких незаконних дій.

— Це випробування Гадюки й Птаха, — обірвав його ватажок. — Ти будеш Гадкою. Тобі дадуть оцю рушницю. Той чоловік буде Птахом. Йому ми дамо дзвіночок. Дивися! Зараз ти все зрозумієш.

За його наказом одному з розбійників дали рушницю і зав’язали очі. Другому розбійникові дали срібний дзвіночок.

— Людина з рушницею — це Гадюка, — сказав ватажок. — Вона має право один раз вистрілити в Птаха — людину із дзвіночком.

За сигналом другий розбійник витягнув руку із дзвіночком, подзвонив і швидко відскочив убік. Перший прислухався до дзенькоту і, навмання прицілившись, зробив вигляд, що стріляє.

— Зрозуміло? — запитав проводир у Генрі та його супротивника.

Генрі тільки кивнув у відповідь, а начальник поліції, захлинаючись від задоволення, вигукнув:

— То це я буду Гадюкою?

— Так, — підтвердив проводир.

Начальник поліції жваво схопив рушницю, не протестуючи більше проти екстериторіальності Кордильєр і незаконності такого суду.

— Отож, ви спробуєте поцілити в мене? — запитав його Генрі.

— Ні, сеньйоре Морган. Не спробую, а просто влучу. У Панамі лише два гарних стрільці, і я один із них. У мене більше сорока медалей. Я можу стріляти з заплющеними очима. Можу стріляти в пітьмі. Я частенько стріляв у темряві, і стріляв без промаху. Так що можете вважати себе небіжчиком.

У магазин вклали один патрон, начальникові поліції зав’язали очі й дали рушницю, обернувши його до стіни. Генрі вручили зрадницький дзвіночок і поставили біля протилежної стіни. Потім розбійники вилізли з ями, витягли за собою драбинку, і їхній проводир згори сказав:

— Слухайте мене уважно, сеньйоре Гадюко, і стійте, поки не дослухаєте. У Гадюки один постріл. Вона не має права зсувати пов’язку. Якщо вона її зсуне, ми мусимо її вбити. Зате Гадюка не обмежена