Серця трьох - Джек Лондон
— Я вже говорив вам, що я не бідняк, — пояснив пеон, відводячи Морганів і родину Солано вбік, щоб його не почули матроси. — І це правда. Мені відомо, де захований скарб племені майя, який не могли знайти ні конкістадори, ні ченці інквізиції. Я його охоронець. Точніше, не я, а мій батько. Він прямий нащадок давнього верховного жерця майя. Він останній жрець цього племені. Ми з батьком багато говорили і вирішили, що багатство — не головне в житті. Ви купили мене за двісті п’ятдесят песо, проте подарували мені волю, віддали мене мені самому. Ви подарували людині життя, тепер я сам собі пан. Я так гадаю, і мій батько теж. І от коли грінго й іспанці так створені, що багатство для них — найголовніше, ми проведемо вас до скарбів племені майя — мій батько і я: адже мій батько знає дорогу. Йти в гори треба із Сан-Антоніо, а не з Юкатану.
— Твій батько справді знає, де заховано скарб? Напевно знає? — запитав Генрі і тихенько шепнув Френку, що цей самий скарб і змусив його кинути пошуки скарбу Моргана на Тельці і податися на материк.
Пеон похитав головою.
— Мій батько ніколи не був там, навіщо йому це — йому не потрібні багатства. Тату, покажи, що написано нашою давньою мовою, якою лише ти з усіх живих майя вмієш читати.
Старий витяг з-під своєї пов’язки брудний, порваний парусиновий мішечок. З нього він вийняв щось, схоже на клубок мотузочків з вузликами. Але це були не мотузочки, а якісь пасма деревної кори, настільки ветхі, що, здавалося, вони ось-ось розсиплються від одного дотику; і справді, коли старий доторкнувся до них, з-під пальців його посипався порох. Бурмочучи собі під ніс молитви давньою мовою майя, індіанець підніс угору клубок і благоговійно вклонився йому, перш ніж почати його розплутувати.
— Письмо вузликами[27] — це стародавня писемність майя, але тепер ніхто їхньої мови не знає, — тихо мовив Генрі. — Цьому можна вірити, якщо тільки старий не розучився читати.
Клубок був вручений Френку, і всі з цікавістю схилилися над ним. Він був схожий на гроно, невміло зв’язане з безлічі мотузочків, вкритих великими і маленькими вузликами. Мотузочки теж були неоднакові: товщі й тонші, довші й коротші. Старий перебирав їх пальцями, бурмочучи собі під міс щось незрозуміле.
— Він читає! — тріумфально вигукнув пеон. — Вузли — це наша давня мова, і він читає їх, мов книгу!
Френк і Леонсія, схилившись нижче, щоб краще бачити, ненароком торкнулися один одного волоссям — обоє здригнулися і поспішно відсунулися, але погляди їх при цьому зустрілися, і знову іскра майнула між ними. Генрі, цілком захоплений тим, що розповідав індіанець, нічого не помітив. Він дивився лише на таємничий клубок.
— Що ти скажеш, Френку? — пошепки запитав вій. — Це ж колосально! Колосально!
— Мене чекають у Нью-Йорку. — Френк явно вагався. — Ні, не якісь люди чи розваги, а справи, — поспішно додав він, відчувши мовчазний докір Леонсії. — Не забудьте, що я зв’язаний з “Темпіко петролеум” і біржовим ринком: мені навіть страшно подумати, скільки мільйонів у мене в це вкладено.
— Дідько б узяв! — вигукнув Генрі. — Якщо скарб майя навіть у десять разів менший від того, що про нього розповідають, усе одно частка кожного з нас — твоя, моя і Енріко — буде більшою, ніж усе твоє нинішнє багатство.
Френк усе ще вагався. Енріко почав запевняти його, що скарб майя справді існує, а Леонсія, вибравши мить, шепнула йому на вухо:
— Невже ви втомилися… шукати скарб?
Френк пильно подивився на неї, потім глянув на обручку на її пальці і так само тихо відповів:
— Хіба я можу залишатися тут, якщо я кохаю вас, а ви кохаєте Генрі?
Він уперше відкрито зізнався їй у коханні, і Леонсія відчула, що в душі її спалахнула радість, але за мить обпік сором: як же може вона вважати себе доброчесною, коли, виявляється, здатна любити одночасно двох? Вона глянула на Генрі, немов хотіла переконатися, і серце відповіло їй “так”. Вона любила Генрі так само щиро, як Френка, і їй однаково подобалося в них те, що було однакове, і по-різному те, що їх відрізняло.
— Боюся, що мені доведеться пересісти на “Анжеліку”, мабуть, у Бокас-дель-Торо — і поїхати додому, — говорив тим часом Френк її нареченому. — А ви з Енріко рушайте шукати-скарб і, як поталанить, поділіть його навпіл.
Пеон, почувши це, швидко заговорив з батьком своєю мовою, а потім звернувся до Генрі.
— Чуєш, що він каже, Френку? — сказав Генрі, указуючи на священне гроно. — Тобі доведеться піти з нами. Адже саме тобі хоче віддячити старий за порятунок свого сина. І він віддає скарб не нам, а тобі. Якщо ти не підеш, він не прочитає нам жодного вузлика.
Проте змінити рішення Френка змусила все-таки Леонсія. Вона мовчки, сумно дивилася на нього і немов благала поглядом: “Ну, будь ласка, заради мене!”
РОЗДІЛ XIII
За тиждень після цього з Сан-Антоніо в Кордильєри одного дня вирушили три різні експедиції. Перша складалася з Генрі, Френка, пеона і його старого батька, а також кількох пеонів Із плантації Солано. Кожен пеон вів мула,
