Щаслива зірка полковника Кладо - Ростислав Феодосійович Самбук

Спочатку в невеличке швейцарське прикордонне містечко Біглен прибув він, щоб особисто перевірити, чи все підготовлено для прийому високих осіб. Полковник Жакійяр запевнив його: все гаразд — мало не кожен квартал містечка контролюють агенти БЮПО.

Генерал Генрі Гізан приїхав у військовій формі з усіма регаліями, наче підкреслюючи бойовий дух і доблесть швейцарської армії. Гізан з Массоном уже знали про гітлерівський план нападу на Швейцарію, розроблений ОКВ, — Коломб вчасно проінформував їх. Це питання обговорювали на засіданні Ради конфедерації, і там, після довгих дебатів, вирішили поки що не передислоковувати армію. На це пристала більшість, бо долю гітлерівських дивізій під Сталінградом було вирішено, і найдалекоглядніші політики розуміли, що Гітлер на даних обставин не ризикне розпорошувати сили.

Тепер же, коли Сталінградську операцію програно, генерал Гізан почувався зовсім упевнено.

Шелленберг трохи запізнювався. Нарешті прибув і він у супроводі особистої охорони.

«Мусив летіти, — пояснив, — а погода сьогодні…»

Погода й справді могла б бути кращою, та що вдієш — початок березня, пора весняних туманів.

«Так, о цій порі року на літак важко розраховувати», — підтримав Гізан.

Шелленберг посміхнувся двозначно.

«Зрештою, погода — то пусте, — пояснив. — Фюрер боїться, щоб мене під час автомобільної подорожі не вкрала «Інтелідженс сервіс». Крім того, він не хоче, щоб про цю подорож дізналися італійці й дійшли висновку, що після Північної Африки ми можемо залишити й Апеннінський півострів. Вивести війська рейху з Італії і створити нову лінію оборони в Альпах — сказати б так, південну лінію нової європейської фортеці…»

Кажучи це, Шелленберг пильно дивився на Гізана й Массона. Він ще не дістав відповіді на головне — чи знають у Швейцарії про план нападу, розроблений в ОКВ. Якщо ні, всі його хитромудрі витівки не варті й пфеніга. Тому й натякнув тепер прозоро на можливість окупації Швейцарії.

Та Гізан з Массоном нічим не виказували своїх думок — усміхалися офіційно-ввічливо й удавали, ніби підтекст сказаного не дійшов до них.

Після вечері Шелленберг одразу перейшов до діла: мовляв, фюрер вимагає від Швейцарії запевнень, що вона заборонить союзним військам проходити через свою територію.

Генерал Гізан пояснив рішуче:

— Наша армія за будь-яких умов виконає свій обов'язок. Ми — нейтральна країна і воюватимемо проти першого-ліпшого, хто насмілиться порушити швейцарський кордон.

Шелленберг попросив дати письмове запевнення. Ще три місяці тому Гізан не посмів би відмовитись, але тепер, після Сталінграда, відповів, що не може піти на це без відома уряду і порекомендував ознайомитися з текстом його недавнього інтерв'ю якійсь газеті, де наголошувалося саме на такій думці.

Шелленберг пополотнів. Його давно так не принижували — нікчема у генеральських погонах рекомендує йому ознайомитися з інтерв'ю! Раніше це боком би вилізло генералові і взагалі Швейцарії, та часи, на жаль, і справді змінилися…

Зустріч закінчувалася. Шелленберг нервував, розуміючи, що вхопив шилом патоки, та нараз Массон запитав його:

— Чи правда, що генерал Дитль готує армію до нападу на Швейцарію?

Ось воно — інтуїція не підвела бригадефюрера: бюро ХА добуває інформацію з тих самих джерел, що й російські агенти, і на його допомогу в знищенні ворожих радистів не можна розраховувати.

Тепер Шелленберг міг хоч трохи відігратися.

— Коли це так, — посміхнувся пихато, — я спробую переконати фюрера відмовитись од цього плану.

Тоді-таки він і призначив зустріч у готелі «Баур» — зустріч, мета якої й досі загадкова для Массона.

Охорона відстала од них. Шелленберг запанібрата взяв бригадного полковника під руку й напитав:

— Пам'ятаєте, я колись казав вам, що мені дуже непокоїть безпека фюрера?

Так, Массон пам'ятав це — і досі ті слова лишалися для нього загадкою. Але про всяк випадок непевно знизав плечима, мовляв, він не може пам'ятати всіх нюансів їхніх розмов.

Шелленберг ледь стиснув його лікоть, підкреслюючи важливість своїх слів.

— Певно, тоді ви не зрозуміли мене, — вів далі вкрадливо, — та мій острах за безпеку фюрера небезпідставний. СД стало відомо, що у найвищих військових колах рейху засіли зрадники. Серед них є навіть генерали. Ми знаємо також, — Шелленберг зазирнув у вічі бригадному полковникові, — що швейцарська розвідка використовує цих людей. Та над ними вже згустилися хмари, і через тиждень, можливо, раніше… Гестапо треба лише перевірити кілька фактів, і тоді їм ніщо не допоможе. Але поки є час, я можу витягти ваших друзів, бригадний полковнику… — Шелленберг зробив промовисту паузу. — Скажіть, за кого б ви хотіли поклопотатися?

Массон ледь не зареготав йому в обличчя. То ось для чого приїхав цей хитрий лис до Швейцарії — винюхати прізвища друзів Коломба. Їх знав лише Коломб, але коли б ці прізвища були відомі й Массонові, він ніколи б не назвав їх.

— Ви помиляєтеся, бригадефюрер, — твердо відповів Массон Шелленбергові, — наша розвідка не зв'язана з вашими генералами, і мені нема за кого клопотатися.

Шелленберг позеленів від злості, та здобувся на сліпучу усмішку.

— Вам видніше, бригадний полковнику, та запам'ятайте, я попередив вас…

Він швидко розпрощався й поїхав. Через кілька днів, проконсультувавшись із групенфюрером Мюллером, він дав хід своєму планові, згідно з яким Швейцарію було до світу наводнено гітлерівськими шпигунами.

І всі вони шукали радянських радистів…

Фрау Марта Шмербрюхен зупинилася в найдешевшій кімнаті одного з пансіонів Альтдорфа: маленька, темна, біля вбиральні — коли там спускали воду, тремтіла стіна. Ніхто не міг витримати в тому помешканні більше двох-трьох тижнів, а фрау Марта прожила вже місяць і не нарікала, її цілком задовольняло, що доводиться платити вдвічі менше, ніж за сусідній покій. То дарма, що там сонячно й тиша, — фрау Шмербрюхен все одно рідко коли сиділа в приміщенні: лікарі прописали їй свіже повітря, і вона поверталася до свого закапелку лише пізно ввечері, коли до туалету ходять рідше, отже,