Приватне доручення - Григорій Соломонович Глазов

Так нічого й не виявивши, Карпенко вибрався на дорогу, пішов і напрямі Клуша. Лейтенант і дільничний вирушили на Лани.

Карпенко йшов повільно, роздумуючи над ситуацією, що складалася. Вбивство, врешті-решт, могло бути карним злочином, А він зав'язне в цій справі і втратить дорогий час. Може, віддати все на руки міліції? Ні! До впізнання трупа цього робити не варт, А доки впізнають…

Ігор вже порівнявся з першими будинками, коли почул пищання мотопилки. Він повернув до лісорубів…

За сорок хвилин разом з високим рудоволосим хлопцем він зайшов до сільради. Секретар, познайомившись і його документами, залишив їх удвох.

— Значить, години в дві — пів на третю цей красивий громадянин в плащі вийшов, з лісу і запитував у нас дорогу на Лани? Так?

— Так точно, — відповів лісоруб.

— А коли-небудь взагалі ви його бачили?.. Ні? Може, ви ще щось пригадаєте? Адже тут будь-яка дрібниця парта уваги, а вони найшвидше забуваються. Ну, може що було ще на ньому або при ньому?

— Та начебто нічого. Попросив я в нього газетку на цигарку» а він мене «Казбеком» хотів угостити. Та проти нашого самосаду хіба цигарка вистоїть! Дай мені на закрутку шмат газети, пожартував трохи і пішов.

— Газетку? А ви всю її викурили?

— Та начебто не всю, — відповів хлопець, нишпорячи по кишенях. — Є! — радісно вигукнув він, дістаючи шмат газети.

— Ну що ж, газета як газета. Мабуть, я вас більше не буду затримувати. Ось тільки оформимо протокол нашої розмови і додамо до нього оцю саму газетку. Згода?

Карпенко виглянув до іншої кімнати і покликав:

— Товаришу секретар, зайдіть до нас іще з ким-небудь.

В кімнату зайшов секретар сільради з якоюсь дівчиною. Вони несміливо зупинилися біля дверей.

— Проходьте, товариші, — запросив їх Карпенко. — Мені потрібна ваша допомога. Ось тут мені подарували шматочок газети, — посміхнувся він. — Цей подарунок має таку вартість, що його без свідків я не можу взяти. Прошу вас бути понятими.

Коли все було оформлено і підписано, підполковник, подякувавши, попрощався з лісорубом та понятими й вийшов з сільради.

Так, по суті, ні з чим, якщо не рахувати клаптя газети, і повернувся Карпенко в Стопачі.

Кабінет райуповноваженого тепер став робочим місцем Карпенка. Він сів за вивчення шматка газети. Її подарував лісорубові незнайомець. Що може розповісти оцей шматочок? Ігор підняв трубку і подзвонив в місцеву редакцію районної газети. На дзвінок відповів відповідальний секретар.

Хвилин за двадцять в кабінет зайшов літній чоловік, з білими, акуратно підстриженими вусами. Скинувши кашкета, він коротко відрекомендувався:

— Пінчук.

— Сідайте, товаришу Пінчук. Ось сюди, поближче до столу.

Скромний вигляд Пінчука ніяк не відповідав його неабиякій посаді: відповідальний секретар. Але Карпенко не знав, що ця худорлява, з вузькими грудьми людина — старий член Комуністичної партії Західної України — вхитрявся писати революційні листівки навіть тоді, коли сидів за колючим дротом Берези Картузької, де він провів три роки.

— Ви б не могли, товаришу Пінчук, визначити, чи не ваша це газета? — Карпенко простягнув старому журналістові шмат завбільшки з долоню.

Пінчук дістав прості в мідній оправі окуляри, довго чіпляв їх на носа, потім далеко відставив руку в шматочком газети.

«Далекозорий старий», подумав Карпенко.

Пінчук покрутив шматок і повернув його Ігореві.

— Ні, це не наша. Друк інший. Тут набирали лінотипом, друкували на ротації. А ми ще по-стародавньому: ручний набор, плоскодрукувальні машини. Все обіцяють лінотип дати, та з рук не випускають. А газета ця обласна. Чи нашої області, чи не нашої, цього не скажу. А що обласна — точно.

— А яка це сторінка?

— Це теж можна вирішити. Ось дивіться: тут, де петитом набрано, пишуть про заворушення в Малайї. Отже, іноземна інформація. А її поміщають, як правило, на четверту полосу. Тепер далі.— І Пінчук перевернув шмат газети. — А тут пишуть про наступні гастролі столичного театру. Лише незрозуміло, куди він приїде. Такий матеріал заверстують на третю сторінку…

Вони ще з півгодини роздивлялися той шматочок газети. Потім, коли Пінчук пішов, Ігор замовив телефонну розмову з Вишгородським відділенням РАТАУ. Звідти він отримав довідку, що матеріал під заголовком «Заворушення в Малайї» був переданий обласним газетам в 22 години 10 хвилин 12 липня. Отже, шукати його треба в номері за 13 липня. Але обласних газет на Україні багато!

Поклавши трубку, Карпенко дістав з етажерки підшивку обласної газети і розкрив номер за 13 липня.

На третій і четвертій сторінках був той же матеріал, що й на обривкові.

Думка, яка викликала зацікавленість Карпенка шматком газети, вела його далі. Треба було вияснити зовсім дріб'язкову деталь: о котрій годині прибуває в Стопачі газета з обласного центра.

Підполковник подзвонив в експедицію Стопачинської контори. Трубку взяла дівчина-листоноша. Ігор нетерпляче поглядав на чорний апарат, чекаючи, доки покличуть поштове начальство.

— Вас слухають, — пролунав у трубці голос.

— Вас тривожить підполковник Карпенко з райвідділу КДБ. — Ігор на хвилину замовк, наче боявся поставити важливе для нього запитання і потім почути на нього не ту відповідь на яку сподівався. — Скажіть, будь ласка, о котрій годині вам доставляють обласну газету?

— Якщо вихід її не затримується в області, то майже в усі райони вона прибуває в п'ять — шість годин вечора.

— А коли прибула за 13 липня?

— Зараз погляну… Почекайте хвилинку.

За деякий час той же голос повідомив:

— Обласну газету за 13 липня ми одержали в шість годин вечора.

— Дякую. На все добре. — Карпенко повільно опустив трубку на високі нікельовані важелі.

Отже, можна підвести маленький підсумок. Незнайомий подарував лісорубові газету в три години дня. Сюди ж вона була доставлена лише о шостій вечора. Значить, незнайомий її купив лише у Вишгороді, потім міг сісти в таксі й приїхати до Клуша. Інакше газета сюди потрапити не могла. Від Вишгорода до Клуша — три — три з половиною години їзди. Газета могла бути куплена не раніше десяти ранку. Отже, біля двох годин дня незнайомий прибув до Клуша.

В двері постукали.

— Зайдіть!

Посильний від судмедексперта приніс акт обстеження трупа.

В акті після прізвища експерта і пунктів, що в них посилалося на підставу експертизи, час і місце, лишились пропуски: тут повинні бути прізвище, ім'я, по батькові й інші дані про мертвого. Але їх поки що не було. У висновку констатувалось, що смерть настала в результаті насильного задушення добу тому, тобто вчора біля двох-трьох годин дня.

Смерті передувала втрата свідомості від оглушення. Про це свідчила вм'ятина на черепі, викликана ударом важкого предмета по