Чорна Брама - Віктор Семенович Михайлов
— Добре тут, у виярку, — навіть гавкоту собачого не чути, — мовив Кондаков, поправляючи завіску. — Те, що я тобі, Глашо, скажу, треба тримати у найсуворішому секреті. Ні по дружбі, ні під тортурами — нікому ні словечка. Хоч би тебе вогнем палили — мовчи. Ти для мене — найдорожча людина в світі, але, якщо скажеш комусь хоч слово, уб'ю і не пожалію. Пам'ятай.
Кондаков запалив люльку і, пускаючи дим, походжав сюди-туди по кімнаті. На ноги йому падали червоні відблиски з пічки. Постать чорною тінню мелькала на бузковому квадраті вікна.
— Цієї осені в Карському морі, — говорив він, — має відбуватися велике навчання Північного флоту. Ці маневри дуже цікавлять наших хазяїв. Дам я тобі, Глашо, грошей, купимо шнеку з підвісним мотором. У порту Георгій кожна людина на виду, якщо ти вважаєш, що це справа рискована — купимо шнеку чи бот у Мурманську. Вранці іди в артіль, розраховуйся, скажи: в Койду переселяюсь.
Люлька погасла, і Кондаков сів навпочіпки перед грубкою, відчинив дверцята, викотив скіпочкою жарину і, поклавши в люльку, розпалив. Червоний відблиск падав на його обличчя, підкреслюючи надбрівну складку, пряму лінію рота.
Західний берег острова Гудим аж до північного краю стрімкий і скелястий. Але прикордонники добре вивчили кожне, урвище, кожен схил. Катер без перешкод ввійшов у маленьку затоку, і вони висадились на прибережне каміння. Начальник прикордонного загону йшов попереду, він знав кондаковську домівку і всі стежини, що вели до неї. На. західному боці перешийка, що з'єднував північну частину острова з південною, овчарка почала виявляти деяке занепокоєння. Шерсть на загривку Айстри настовбурчилась. Люто загарчавши, вона знову взяла слід і повела на схід.
Поминули перші будівлі селища. Звернули у виярок. Обійшли хліви. Перед ними була кондаковська домівка.
— Ти зрозуміла, Глашо? — запитав Кондаков, не відводячи погляду од розжареного вугілля.
— Війна… — напівзапитально, напівстверджувально вимовила вона.
— А хоч би й війна, що нам з тобою до того?
— Авжеж, нам що — ми подамося в Нурвоген! Ось у Валі Пліциної скоро дитя народиться, їй не однаково. Механік Тимко на інженера хоче вчитися… Капітан «Акули» мріє в найбільшому театрі басом співати… І Тоні Худяковій не все одно, її чоловік у ту війну загинув, а для цієї син Сергійко підростає… Ти ще не був у нашому селищі, піди подивись. Будинків за цей час разів у десять стало більше. У вікнах світло, та все різнобарвне, але в кожному домі один клопіт: з моря ждуть або в море проводжають, — їм також не однаково. На карті наш порт — мала крапочка, а по всій країні стільки людей — мільйони, і нікому — чуєш! — нікому не байдуже, буде війна чи ні. Зачерствіло твоє серце на чужині, та й крони оті обплели тебе, мов пути… Може б, ти пішов, Саню, повинився хоча б Тоні Худяковій, вона голова. Покірної голови меч не йме.
Кондаков підійшов до неї впритул, сперся коліном на лаву, схопив за руки і боляче стиснув.
— Ти розумієш, що кажеш?
— Розумію. Ти до кого, Кондаков, у покрученики[22] найнявся?
— Глафіро, — глухо мовив він, — знаю, що ти гостра на язик! Прибережи свої казочки до іншого разу! Я тебе востаннє запитую: підеш зі мною?
— Ні, не піду. І тобі не буде попутного вітру…
Почувся лютий собачий гавкіт. Кондаков кинувся до дверей, прислухався.
Глафіра підійшла до стола і підкрутила гніт. Він заіскрився, зашипів, але швидко розгорівся. Тіні злякано сховались по кутках.
Тільки тепер Кондаков побачив у неї в руках берданку. Зайшовшись сміхом, він присів біля порога і через силу вимовив:
— Насмішила, Глашо… Навіщо це ти берданку зняла?
— Я тебе, Саню, довго чекала. А скільки сліз тих виплакала в подушку!.. То щоб мрія моя не тинялась по тюрмах, краще я її своїми руками…
Він настільки був певен в її коханні, що, тремтячи весь од сміху, промовив:
— Та вона ж, Глашо, не вистрілить… Іржа затвор з'їла…
Сухо клацнув на взводі курок…
Капітан Клебанов знав, що Свенсон озброєний пістолетом. Щоб не рискувати ніким із своїх людей, він сам підійшов до дверей будинка і прислухався: зненацька у вікні спалахнуло світло і до слуху Клебанова долинув чоловічий сміх — розгонистий, невимушений. Капітан обережно потяг за ручку, але двері, очевидно защепнуті зсередини на гачок, не відчинялися. Він ухопився за ручку обома руками, щоб сильним ривком вирвати двері, і саме в цю мить пролунав оглушливий гуркіт пострілу, почувся стогін і шум падаючого тіла. Світло в кімнаті погасло. Клебанов з усієї сили рвонув двері, але без успіху.
— Дозвольте, товаришу капітан, — тихо промовив мічман і, натиснувши плечем, різко рвонув двері на себе.
Вони відчинилися.
Ввімкнувши електричний ліхтарик, капітан і мічман переступили через поріг, мало не наткнувшись на Свенсона. Він сидів на підлозі, охопивши руками коліна.
Зовсім збайдужілий до своєї долі, Свенсон покірно дав обеззброїти і зв'язати себе.
Коли Нагорний вивів Свенсона на вулицю, капітан спрямував промінь ліхтарика в глибину кімнати. На підлозі головою до грубки, затуливши обличчя закривавленими руками, лежала жінка. Поруч з нею валялося розтрощене ложе берданки з частиною затвора. Ствол гвинтівки, роздутий і розірваний біля основи, силою вибуху відкинуло у дальній куток.
На носилках Глафіру поклали в машину швидкої допомоги. Машина рушила.
Кондаков байдуже дивився вслід машині, аж поки за поворотом не зникли червоні габаритні вогні…
Запросивши «добро», з бухти порту Георгій вийшов «Пінгвін» — маленький катер начальника MPC. На палубі катера стояли мічман Ясачний і комендор Нагорний. Вони поверталися на свій корабель.
Катер ішов вузькою протокою між островами Гудим і Красний.
