Віннету ІІ - Карл Фрідріх Май

— Можливо, це діло рук ку-клукс-клану?

— Багато хто вже про це говорив. А останнім часом почастішали випадки, які дають привід стверджувати це впевнено. Кілька днів тому в Ґейтсвіллі знайшли два трупи: до тіл убивці причепили папір з написом «Собаки янкі». У Шелбі мало не до смерті забили батогами цілу сім’ю — за те, що батько служив у армії генерала Ґранта. А сьогодні я дізнався, що в околицях Лайонса знайшли чорний каптур із білими нашивками у вигляді ящірок.

— Тисяча чортів! Усе сходиться! Такий одяг використовують тільки члени ку-клукс-клану.

— Ваша правда. Вони ховають обличчя під чорними каптурами з білими нашивками. За формою нашивок члени банди впізнають один одного. Імена товаришів вони тримають у таємниці навіть один від одного.

— Значить, ку-клукс-клан заворушився і хоче тепер добратися до Техасу. Будьте пильні, сеньйоре Кортéсіо. Спочатку вони побували в Ґейтсвіллі, каптур знайшли в Лайонсі, скоро вони завітають і сюди, тож неодмінно захочуть відвідати вас.

— Маєте слушність, сеньйоре. Доведеться наглухо замкнути двері та віконниці і тримати під рукою заряджені рушниці.

— І правильно. Коли розбійники нікого не шкодують, то їх теж шкодувати не можна. Ще буде каятися той, хто покладеться на їхню ласку. Я б розмовляв із ними тільки мовою пороху і свинцю. До речі, у кнайпі відбувається щось недобре, там сидить ціла зграя дуже підозрілих типів. Я раджу надійно заховати все, що може свідчити про вас як про прихильника Хуареса. І не зволікайте, зробіть це сьогодні ж. Береженого Бог береже, і ліпше перестрахуватися, ніж дістати кулю через власну недбалість. Ну ось, здається, ми все обговорили. Завтра знову побачимося. Чи маєте ще питання до нас?

— Ні, сеньйори. На сьогодні це все. Був дуже радий познайомитися з вами. Упевнений, що в армії Хуареса ви дуже швидко здобудете бойові відзнаки.

Ми потиснули один одному руки і розпрощалися. Щойно двері зачинилися за нами, я не втримався і штовхнув старого в бік зі словами:

— Ну й понабріхували ж ви! Як вам тільки все це спало на думку?

— Набрехав? Так, набрехав. Ви мене не зрозумієте. Якби не це, то він би миттю виставив нас за двері. Тому й розхвалював і себе, і вас, щоб у нього розгорівся апетит.

— Але ви навіть хотіли взяти у нього гроші. Це було б явне шахрайство!

— Ну, не зовсім явне, раз він ні про що не підозрював. І чому б не взяти, якщо він сам пропонував?

— Тому що ми не збираємося служити в армії Хуареса.

— Звідки знаєте, що буде завтра? Сьогодні не збираємося, а в майбутньому, можливо, і послужимо. Обставини можуть нас до цього змусити. Однак погоджуюся: це добре, що ми не взяли грошей. Тільки тому він нам і видав паспорти та рекомендаційні листи. Але найголовніше, що ми вивідали, куди попрямував Ґібсон. Я прекрасно знаю цей шлях. Завтра ми виїдемо раніше і наздоженемо його. Завдяки нашим паперам командир загону ні на хвилину не сумніватиметься в нашій чесності і видасть нам злочинця.

Не встигли ми постукати у двері Лянґе, як на порозі з’явився сам господар. Він провів нас до кімнати, в якій всі три вікна були завішені товстими ковдрами.

— Не дивуйтеся, джентльмени, — сказав він. — Темрява вимушена. Я навмисне завісив вікна, щоб ку-клукс-клан не пронюхав, що ви зупинилися у мене. З тієї ж причини прошу вас говорити тихо.

— Вони приходили сюди?

— Вони вислали сюди розвідників. Оскільки ви затримувалися у сеньйора Кортéсіо, мені стало нудно, і я вирішив почекати вас біля входу. І раптом почув, що хтось крадеться уздовж стіни. Я прихилив двері, залишивши тільки вузеньку щілинку, і став у неї дивитися. До дверей підійшли троє і зупинилися. Попри темряву, я побачив дивний одяг: довгі балахони з каптурами, що приховують обличчя. На темній тканині біліли якісь нашивки.

— Як у членів ку-клукс-клану!

— Саме так! Двоє зупинилися чатувати біля дверей, а третій підкрався до вікна і зазирнув досередини крізь щілини у віконницях. Повернувшись, він доповів, що в кімнаті є тільки юнак, найімовірніше, син Лянґе, а старого немає, і на столі стоїть їжа. Другий бандит відповів, що, напевно, ми повечеряємо і відразу ж ляжемо спати. Вони порадилися і надумали ще обійти будинок довкола, щоб вивідати, як краще проникнути всередину. Щойно вони зникли за рогом, я став завішувати вікна, а тут і ви підійшли. Сподіваюся, що через візит ви не втратили апетит. Ви — мої гості, сідайте і пригощайтесь. З усієї душі запрошую вас розділити з нами скромну трапезу. А за вечерею обговоримо, чого слід чекати від бандитів і наскільки велика небезпека.

— Звичайно, ми підтримаємо вас і не залишимо у важку хвилину, — сказав Вірна Смерть. — А де ваш син?

— Коли ви виходили від сеньйора Кортéсіо, хлопчик тихенько вислизнув на вулицю і пішов до моїх друзів по підмогу. Вони живуть неподалік, і я завжди можу покластися на них. Син потай приведе їх сюди. Двох із них ви вже знаєте — вони сиділи за нашим столом у кнайпі.

— Чи зможуть вони пройти в дім непомітно? Було б добре, якби бандити далі думали, що в домі, крім вас і вашого сина, нікого немає.

— Не турбуйтеся. Мої друзі бували в бувальцях і знають що робити. Втім, я про всяк випадок пояснив Біллові, як поводитися.

На вечерю була шинка, хліб і пиво. Щойно ми сіли до столу, як почули скавуління собаки.

— Це умовний знак, — повідомив нам Лянґе, встаючи з-за столу. — Мої друзі прийшли.

Він вийшов, щоб відчинити їм двері, а незабаром повернувся з сином і п’ятьма озброєними чоловіками. Кожен мав рушницю, револьвер і ніж. Вони мовчки уважно перевірили,