У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

- Шкода! Що ж його робити?.. Гаразд, рискну! Розумієте, за кілька днів моїй дружині минає... надцять років - не будемо виказувати секретів дам! Вона дуже? кохається в гобеленах. В Мадріді, кажуть, можна знайти досить пристойні. Виберіть на свій смак...

Нунке поклав перед своїм підлеглим п'ятдесятидоларову купюру.

- Знайду найкращого консультанта, аби тільки догодити фрау Нунке.

- Хочу думати, моя дружина не буде на вас в претензії... Гер Шлітсен, покваптесь: за чверть години літак вже має бути в повітрі!

- Негайно їдемо!

Коли Шлітсен і Фред підійшли до машини, поруч з шофером вже хтось сидів. Незнайомець підняв руку на знак привітання, навіть не повернувшись, і відразу замугикав якийсь модний мотив. Це, очевидно, дратувало Шлітсена - всю дорогу він похмуро мовчав. І навіть під час самої посадки в літак обмежився лише коротким нагадуванням:

- Гер Шульц! Ви відповідаєте за виконання доручення як старший! Пам'ятайте, коли хтось почне щось питати- ви хочете оглянути "Ескоріал"?-це означатиме, що людина від мене...

Фред мовчки козирнув у відповідь.

Зробивши коло над шкільним аеродромом, літак взяв курс на Мадрід.

Лише тепер Фред зміг розгледіти свого майбутнього помічника. Це був високий, але вузькоплечий і вузькогрудий молодик з маловиразним, проте, досить нахабним обличчям. Принаймні тримав він себе розв'язко і відразу взяв фамільярний тон.

- Сподіваюсь, гер старший, ви не дуже гордий та пишний? Давайте по-приятельському: ви - Фред, я - Гаррі.

Ці цирліх-манірліх перед такою подорожжю, коли можна гульнути... Не заперечуєте?

- Якщо приятельські взаємини не стануть на заваді службовим справам.

- Вам не сподобався вираз "гульнути"?

- Почасти. Не хотілося б бути педантом, але доведеться вам нагадати, Гаррі: на жаль, ми виїхали не на прогулянку, і чекають нас не розваги, а справи, може, дуже клопіткі і не зовсім безпечні.

- Бачу тінь Шлітсена, що стоїть за вами!

- Тоді мушу вас попередити про ще одне: я розумію гумор, люблю дотеп, але не терплю, коли переступають дозволену звичайною чемністю межу.

- Ви неправильно мене зрозуміли, гер Шульц!

- Дуже радий, якщо це так. А тепер даруйте мені, - хочу трохи подрімати. Дуже стомився за день.

Ображений Гаррі замовк, Фред відкинувся на спинку сидіння і заплющив очі. Він дійсно сподівався заснути, він справді стомився, та сон тікав, як не силкувався Фред відрішитися від настирливих думок.

Чому за документами послали саме його? Коли вони такі вже важливі, необережно цю справу доручати людині новій, необізнаній з місцевими умовами, до того ж такій, що не володіє іспанською мовою. За вантажем з таким важливим вмістом годилося б поїхати Шлітсену, навіть самому Нунке. Певно, ті документи не такі вже цінні, якщо їх доручено... Ось тут, мабуть, і зарито собаку! Якщо папери не такі важливі, як про них кажуть, одержати і привезти їх міг сам Гаррі, цей телепень, якого дали йому в помічники. Краще сказати, не в помічники, а в наглядачі .. Достеменно так! Перевірка політичної благонадійності Генріха-Фреда чи випробування його ділових якостей? Скоріш останнє. Хоча... Ганебна поразка, замість світового панування, багатьом німцям протверезила голови. Такий досвідчений проноза, як Нунке, не може на це не зважати. А Шлітсен і поготів: цьому, може, й не відомі взаємини Генріха фон Гольдрінга з таким великим цабе, як Бертгольд, взаємини, що стали для Генріха, тепер Фреда, найнадійнішою атестацією, міцним щитом, за яким можна було почувати себе в безпеці...

Непомітно прийшов сон.

Коли Гаррі збудив Фреда вже на мадрідському аеродромі, годинник показував чверть на одинадцяту.

З усього було видно - Гаррі в Мадріді не вперше. Взявши свій невеличкий чемодан, він впевнено попрямував уперед, час від часу озираючись - чи не відстав попутник. Так само впевнено на майдані за аеровокзалом звернув ліворуч і підійшов до великої чорної машини, що стояла трохи осторонь інших. Недбало привітавшись з шофером і жестом запросивши свого попутника сісти, Гаррі кинув:

- Поїхали!

Він не назвав адреси. Очевидно, водій знав, куди треба приставити пасажирів.

Поновлюючи в думках план міста, Фред силкувався вгадати, якими саме вулицями вони їдуть, але машина мчала швидко, будинки з яскравими плямами вікон і ще яскравішими - вітрин немов тікали назад, ліхтарі вуличного освітлення зливалися в суцільну смугу.

Зупинилися перед високим модерним будинком. Готель цей звели, мабуть, зовсім недавно - Фред не міг пригадати, чи бачив його в путівниках. Втім, для спроб перевірити свою пам ять не було часу: здаля, як з добрими знайомими, привітавшись з портьє і черговим адміністратором, Гаррі попрямував просто до ліфта і натиснув кнопку четвертого поверху.

А ще за хвилину він уже порядкував у двокімнатному номері, як у власній господі: дбайливо повісив на плічка чисті сорочки і світло-бузкової о кольору модного крою костюм, наказав налити в карафку свіжої води, кинувши туди льоду, і принести пляшку вина.

- Це про всяк випадок, щоб завжди було в запасі, - підморгнув він Фреду, беручись переодягатись.- До ресторану підемо?

- Ні, я недоспав. Волію відпочити.

- Як знаєте... А то пішли б? Шматочок гостро приправленоі риби і чарка бренді плюс гарненька співачка відразу проженуть і сон і втому. Ручуся!

- Я, бачте, після недуги, всього днів зо три, як звівся з ліжка.

- Тоді прислати щось у номер?

- Дуже вам вдячний, Гаррі... Як, до речі, вас на прізвище? Ми так і не відрекомендувались один одному гаразд,

- Браун... для таких-от випадків, як цей, Браун... В школі ж нас величають лише на ймення. Так прислати що-небудь?

-