У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
"Треба якнайкраще обізнатися з обстановкою, а там..."
Що буде "там", Григорій уявляв досить туманно. Втеча? Навряд чи пощастить скоро втекти. Не для того його рятували від страти, везли так далеко, замкнули в цю клітку, щоб дати змогу легко з неї випурхнути. І парк, і вся територія школи, звісно, пильно охороняються. У Мадріді за кожним кроком теж будуть стежити: "помічник" - його безперечно приставили для нагляду - і всі ті, від імені яких йому мають подзвонити. Отже, треба начуватися! Зайвою поспішністю можна самому собі відрізати всі шляхи до волі. Принаймні зараз. Доки він не приспав їх пильності... Та й шкода буде втекти, рятуючи лише власну шкуру, нічого не дізнавшись про чорні задуми цих недобитків. А їх, з усього видно, чимало врятувалося від заслуженої кари! І знову гуртуються вони по темних закутках, подібних до цієї школи... "Лицарі благородного духу" - ну й втяли!
Хоч Нунке і наказав підготовку до подорожі розпочати негайно, та Григорій всю другу половину дня блукав алеями парку. Блукав спочатку навмання, потім, щоб вивчити територію, перетнув його в усіх напрямках вздовж і впоперек. Але в який би бік він не потикався, всюди навперейми виростав високий, глухій мур, без жодної щілинки
чи уступу, де можна було б примостити ногу. До єдиної великої брами підходити не було сенсу - здаля впадало в очі, як міцно вона замкнена і як добре охороняється. Парк був гарний, тінистий, тим більше вражало безлюддя, що тут панувало. За весь час прогулянки - нікогісінько, хто потрапив би назустріч. Лише вертаючись назад до боксу, Григорій мало не зіткнувся на веранді з високим огрядним старим, що походжав тут, заклавши за спину руки і щось мугичучи.
- А-а, мій майбутній заступник! Привіт, привіт! - голосно вигукнув незнайомець, уступаючи дорогу.
- Пробачте, не маю честі...
- Звіть Воронов, Ворон, паном генералом... що більше до смаку! Сподіваюсь, вже найближчих днів ми з вами познайомимося ближче. А зараз пробачте, треба йти. На добраніч!
І старий зник за дверима. У сутінках Григорій навіть не встиг його добре розгледіти.
"Російською мовою володіє бездоганно...- заснували думки.-- Але чому він сказав "заступник"? Може, мав їхати до Мадріда, а звеліли мені?.. Втім, годі сушити собі голову здогадками і припущеннями. Головне, віз зрушив з місця, а куди він покотиться, то вже твоя справа подбати..."
Другого дня зранку місцевий бібліотекар мав чимало клопоту - подзвонив новачок і попросив приготувати всі путівники по Мадріду.
- Всі путівники, гер Шульц?-перепитав бібліотекар, і його кошлаті брови піднялися високо вгору, мало не до підстриженого йоржиком сивого волосся. Одержавши ствердну відповідь, він скрушно покрутив головою: мабуть, отой Шульц уяви не має, що таких довідників не два, не три, навіть не десяток!
Зайшовши хвилин за двадцять у бібліотеку, Фред Шульц і справді побачив на приготованому йому столику цілі стоси книжок, різної товщини і формату. Довелося зупинити свій вибір на кількох. Видрукувані в Німеччині, вони вражали своєю докладністю, кількістю всіляких довідок, силою відступів і екскурсами в минуле. Це стосувалося не лише пам'яток старовини, а й усіх біль-менш визначних архітектурних споруд: крім детального опису їх зовнішнього і внутрішнього вигляду, перелічувались прізвища тих, кому будь-коли належали ці будинки, коли й за скільки їх було продано, які добудови чи перебудови було зроблено новими власниками тощо...
Випускаючи зайві деталі, Фред зосереджував свою увагу на найпотрібнішому. Час від часу він заплющував очі, щоб краще уявити прочитане. І тоді перед його внутрішнім зором поставали з усіма найменшими подробицями ніколи раніш не бачені споруди, оживали цілі ансамблі, вулиці і площі ставали гомінкими.
Після короткої перерви на обід, Фред розгорнув перед собою план Мадріда. Тепер, коли йому вже були знайомі окремі деталі, мертва схема немов обростала живою плоттю. Почавши від аеродрому, Фред поволі мандрував містом, не пропускаючи жодної вулиці, жодної площі, обираючи все нові й нові маршрути, комбінуючи їх в різних варіаціях, так щоб можна було пройти до першого-ліпшого пункту, не питаючи дороги в перехожих.
На кінець вечора план так добре викарбувався в його пам'яті, що місто здавалося знайомим, ніби справді довелося колись блукати по його вулицях, ходити по музеях, милуватися пам'ятниками і краєвидами.
Не встиг Фред повечеряти, як його викликали до Шлітсена. Начальника школи в кабінеті не було, і його заступникові випала добра нагода вдовольнити свою пристрасть до велеречивих, повчальних промов. Нудно і довго. Шлітсен говорив про почуття відповідальності, яким мусить пройнятися гер Шульц, вилітаючи сьогодні до Мадріда, про високу честь, яку йому вчинили, доручивши таку важливу місію, як приставка документів, про історичне значення самого факту здобуття цих документів.
Не знати як довго просторікував би на ці теми Шлітсен, на щастя Фреда, до кабінету зайшов Нунке. Цей розмову відразу повернув по-діловому.
- Скільки грошей взяли на дорогу? - запитав він, перериваючи незакінчену тираду свого заступника про почуття вдячності, що повинно жити в грудях кожного німця, якщо тому...
- Я гадав, що питання про гроші...
- Ви повинні не гадати, а знати: коли вам наказано бути готовим до вильоту першої-ліпшої миті, то це й означає, що кожної хвилини, не затримуючись і на секунду, ви мусите бути готовим сісти в машину, щоб рушити на аеродром. Ви ж навіть про гроші на подорож не подбали!
- Пробачте, гер начальник! Винен!
- Візьміть! - Нунке кинув на стіл пачку банкнот.- Витрачайте ощадливо - може, доведеться почастувати людину, яка привезе вантаж, або матеріально їй допомогти, - але й не прибіднюйтесь...
Давши ще кілька ділових настанов, Нунке вийшов, та тільки-но Шлітсен почав картати Шульца за недбалість, як начальник школи несподівано повернувся.
- Мало не забув! Ви розумієтеся хоч трохи на гобеленах? - запитав він Фреда вже іншим, товариським тоном.
- Дуже
