Оцеола, вождь семінолів - Майн Рід
Дивний привид
І в такій несвідомості я побув, мабуть, кілька хвилин. Аж раптом мене розбудив сплеск води, неначе хтось стрибнув у басейн. Я не злякався, а тому не підвівся, аби подивитись, що сталося, навіть не розплющив очей.
«Напевно, це Джек пірнув у воду, – вирішив я. – Чудова думка! Я теж скупаюся, але пізніше».
Одначе я помилився. Негр і не думав стрибати у воду, він стояв на березі, неподалік від того місця, де я влігся спати. Його також розбудив шум, і він схопився. Я почув голос Джека:
– Дивіться, маса Джордже, оце здоровило! Уф!
Я підвівся і подивився в бік басейну. Виявилося, що Джек тут ні до чого – то виринув величезний алігатор. Він підплив до того місця, де ми лежали, і, виставивши вперед свою величезну грудину з дебелими лапами, розглядав нас із явною цікавістю. Його голова здіймалась над поверхнею води, а хвіст був хвацько задертий угору. Він виглядав кумедно й огидно водночас.
– Дай-но сюди рушницю, Джеку, – шепнув я. – Тільки тихше, а то наполохаємо його.
Джек навшпиньки пішов по рушницю. Та алігатор наче розгадав наш намір. Перш ніж я встиг простягнути руку до зброї, він раптово перекинувся у воді і блискавично пірнув на дно. Якийсь час я ще тримав рушницю в руці, сподіваючись, що алігатор з’явиться, та марно.
Мабуть, раніше в нього вже стріляли і він одразу розпізнав у нас небезпечних ворогів. Басейн біля дороги, тому це припущення вельми правдоподібне.
Звичайно, ні мій супутник, ні я не звернули б уваги на цей епізод, якби не пригадали жахливої сцени, що сталася в басейні на нашій плантації. Уся обстановка: басейн, скелі, дерева навколо, навіть розмір, обриси і лютий, огидний вигляд плазуна – все нагадувало нам того алігатора, про якого нині на нашій плантації склали легенди. Я в подробицях пригадав усі страшні події того знаменного дня; всі деталі зринули в моїй пам’яті, ніби це сталося лише вчора: як мулат приманив жахливого алігатора, смертельна сутичка в басейні, гонитва, захоплення мулата в полон, суд і вирок до спалення, втеча, тривале переслідування в озері і раптова страшна розв’язка. Мені навіть здалося, що я знову чую розпачливий крик мулата, коли він зникав під водою. Спогад для обох нас був не вельми приємний, і незабаром ми урвали розмову на цю тему. Щоб відволікти нас від страшних згадок, Господь послав розраду – до нас долинув ґелґіт дикої індички. Джек попросив дозволу пополювати на неї, взяв свою рушницю і пішов.
Я знову запалив свою «гавану», розтягнувся на м’якій траві, спостерігаючи за круглими кільцями синюватого димку і, насолоджуючись п’янким ароматом магнолій, знову заснув. Цього разу я побачив сон, у якому переді мною знову промайнули всі події того страшного дня. Однак цей сон відрізнявся від реальності: мені снилося, що мулат знову дереться з води на берег острова, що йому вдалося втекти неушкодженим, що він повернувся помститися за себе, що я потрапив до нього в руки і він готовий убити мене!
Саме в цю кульмінаційну мить мене знову розбудив уже не сплеск води, а постріл, що пролунав десь неподалік.
«Ага, значить, Джек сполохав індичку, – подумав я. – Сподіваюся, він не схибив. Я був не проти прихопити з собою у форт хоча б одну індичку. Вона була б вельми до речі на столі. Я чув, що там не надто добре частують. Джек – меткий стрілок, тож навряд чи схибить. А якщо…»
Та раптом мої міркування урвав другий постріл. За різким звуком я визначив, що його було здійснено з рушниці.
«Що то було? – запитав я сам себе з тривогою. – У Джека моя одноствольна рушниця, він не міг устигнути зарядити її вдруге».
Невже перший постріл я почув уві сні? Та ні, я виразно його чув насправді. Він-то мене і розбудив. Безсумнівно, пролунали два постріли, я не міг помилитися.
Я схопився на ноги від здивування. Я злякався за свого товариша. Безперечно, стріляли з двох рушниць. Хто ж цей другий стрілець? Можливо, ворог? Ми перебували в небезпечній зоні.
Я покликав Джека і трохи заспокоївся, коли він звідкілясь відгукнувся мені. Але за мить мене знову охопила тривога: у Джековім голосі вчувався жах.
Від хвилювання і збентеження я схопив пістолет і кинувся в гущавину. Голос негра чітко чувся поблизу, але за густою зеленню я не міг бачити його темне тіло. Він і далі кричав, і тепер я розрізнив слова.
– Боже милостивий, – волав він нажахано, – маса Джордже, ви не поранені?
– Та який же диявол міг поранити мене?
Якби не було двох пострілів, я подумав би, що він стріляв у мій бік і йому здалося, що він випадково влучив у мене.
– Вас не вбито? Слава богу, що ви живий, маса Джордже!
– Послухай, Джеку, що все це означає?
Нарешті він показався з-за дерева, і я добре розгледів його. Я зрозумів, що сталося щось страшне. Джек трусився, як осиковий листок. Він так вирячив очі, і білки так виблискували, що майже не видно було й зіниць. Губи його стали блідими і безкровними. Темне обличчя посіріло, зуби стукали. З його жестів видно було, що він охоплений панічним страхом.
Побачивши мене, Джек побіг назустріч і схопив за руку, тривожно поглядаючи в той бік, звідки щойно примчав, ніби позаду на нього чигала смертельна небезпека.
Я знав, що Джек не боягуз – навіть навпаки. А це означає, що справді була якась небезпека… Яка ж? Я напружено вдивлявся, але в темних лісових нетрях міг розгледіти хіба коричневі стовбури дерев. Тоді я знову став розпитувати Джека.
– Господи! Це був… це був він! Я впевнений, що він!
– Та хто він?
– Ах, маса Джордже, значить, ви насправді не поранені? Він стріляв у вас. Я бачив, як він приці… ці… цілився… Я вистрілив у нього, він
