«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський

Регенбах дістав із сейфа пляшку, налив дві чарки, підсунув одну Коссовські. Той випив одним духом. Регенбах лише пригубив.

— Я тільки-но від Герінга. Він збирав нас із приводу «Роте капели»[13]. Гітлер розлючений. Вимагає найекстреніших заходів. Від функабверу[14] доповідав генерал Тіле. В серпні вони засікли ще півтора десятка передавачів. У тому числі в Аугсбургу. Але основні центри передач Берлін і Брюссель. Тому на периферію моніторів не дадуть. Шукати доведеться наосліп. Гестапо віддало розпорядження шукати по своїх каналах. Але вам доведеться підключитись. Принаймні, рапорт з нашими міркуваннями треба подати негайно. Є запитання?

— Виявлено характер повідомлень?

— Ніякого біса вони не виявили. Всю технічну документацію дістанете в капітана Фліке з функабверу. Ще що?

— Більше запитань не маю.

— А в мене є одне. Цей Зейц, есесівець, — адже ви, здається, з ним працювали?

— Так, в Іспанії.

— От-от. То що він там робив?

— Це було не дуже чисте завдання. Не хочеться згадувати. Повірте, я мав до цього непряме відношення.

— Не чистоплюйствуйте.

— Зейцу було доручено організувати контрабандне вивезення валюти.

— Так, гарненьке дільце. І він досяг успіхів?

— Попервах у нього не клеїлося. Мало був не вскочив у халепу. Але виплутався, йому пощастило переправити до Німеччини досить крупну суму.

— Через вас?

— Через мене.

— Вам не здається підозрілим, що цей Вайдеман знову працює із Зейцем?

— Вайдеман — безумовно дуже порядний хлопець.

— Рідкісна характеристика у ваших вустах… Ну, все.

Коссовські попрямував до дверей, але, ступивши два кроки, обернувся й повільно, неначе переборюючи біль, запитав:

— Я чув, вас викликав Удет. Це таємниця?

— Не від вас, Зігфріде. Він попрощався. Виїжджає днями в Бухлерхох[15]. Хоче підлікувати нирки. Але я думаю, генерал-директор сюди вже ніколи не повернеться. Мільх його з'їв і обгриз. Звалив на нього всю невдачу в повітряній війні з Англією.

— А рейхсмаршал? — запитав Коссовські.

— Найдужче Удет ображений на Герінга. Вважає, що «залізний Герман» повинен був за нього заступитись. А натомість — санаторій. Почесна відставка. Закуріть. — Регенбах підсунув ящик з сигарами.

— Дякую, утримаюсь.

— Герінг сам шукає, на кого б звалити всю вину за невдачі.

— Ну, він застрахувався, все шукає компромісів, — погодився Коссовські.

— Кажуть, що рейхсмаршал попереджав фюрера про те, що люфтвафе не має сили виграти дві кампанії відразу, — говорив далі Регенбах. — Фюрер обіцяв через шість тижнів повернути весь повітряний флот на Ла-Манш.

— І Герінг повірив? — усміхнувся Коссовські.

— Що ви питаєте, Зігфріде?

— Виходить, Удет — кінчена людина?

— Побачимо.

Коссовські потер двома пальцями рубець, зморщився:

— Ви знаєте, пане майоре, що другий заступник Герінга фельдмаршал Мільх — єврей?

— Я знаю, що він примусив свою матір заприсягтися на розп'ятті, що вона зраджувала чоловікові й що він позашлюбний син чистокровного арійця.

— Хто в це повірить!

Евальд почекав, чи не скаже Коссовські ще чого, але той мовчав.

— Ви вважаєте, що Удетові слід ще поборотися? — Тепер Регенбах зробив тривку паузу.

— А чому б і ні?

— Він на це не піде. Тим більше, що діяти доведеться, обійшовши Герінга. Ні, Удет не погодиться.

— Але цю операцію зміг би провести Піхт через свої канали, — промовив Коссовські.

— Піхт?! — здивовано вигукнув Регенбах. — Ви все-таки переконані, що він зв'язаний з гестапо? Схоже. Але навіщо йому? І потім, Зігфріде, я не розумію, ви, здається, дуже хочете повалити Мільха? Чи під силу вам така операція? І хто за нею стоїть?

Коссовські зблід:

— Німеччині потрібна інша людина на його місці. Мільх — гарний виконавець. Не більше. Він сліпий. Він не бачить завтрашнього дня. Він не знає, куди вести виробництво. Він ніколи не знайде контакту з промисловістю.

— З промисловцями, Зігфріде, — поправив Регенбах. — Ви маєте на увазі Мессершмітта?

— Не його одного. Мільх гальмує розвиток німецької авіації. І ми ще за це поплатимось.

— Ви знову марите, Зігфріде. Що за дивні перепади? Щойно ви били в барабан, тепер співаєте відхідну. Вашому патріотизму бракує системи, Зігфріде.

— А вашому, майоре, віри.

— Ба! Я вірю в Німеччину!

— В яку Німеччину, пане майоре?

Розділ сьомий

НЕБО СТАЛЕВОГО КОЛЬОРУ

Імперський прес-шеф доктор Отто Дітріх на початку листопада 1941 року виступив по радіо. Всі радіостанції Німеччини працювали на берлінській хвилі. Якщо відкинути переможний галас і хвалебні захоплення генієм фюрера та мужністю німецьких солдатів, то Дітріх досить докладно змалював картину на російському фронті.

Наступ на Москву командувача групи армій «Центр» фон Бока розвивався таким чином: друга танкова армія Гудеріана завдала навального удару по Орлу. Танкова група Гота прорвалася північніше до Вязьми і з'єдналася з групою Геппнера. «Танкові кліщі» й цього разу спрацювали безвідмовно. Радянські частини в районі Вязьми й Брянська опинилися в оточенні. Дорогу на Москву було відкрито. Росіяни оголосили столицю в стані облоги..

За директивою Гітлера фон Бок віддав наказ про зруйнування міста авіацією та артилерійським вогнем з наступним виходом піхоти до Московської окружної дороги.

З частин СС було сформовано особливі загони для захоплення Кремля, наркоматів, радіостанцій і телеграфу.

Гітлерівське командування навіть «подбало» про московського диктора Юрія Левітана, якому належало оголосити по берлінському радіо про падіння радянської столиці.

Передові загони вермахту підійшли до Крюкова й Істри, а танкетка розвідгрупи 62-го саперного батальйону вдерлася на річковий вокзал Хімки. Така відчутна можливість закінчення російської кампанії надала сили навіть останньому німецькому солдатові, що втомився од виснажливих кривавих боїв.

1

У приймальні Удета темно й незатишно, під настрій генерал-директора. Удет важко переніс повідомлення про запеклі бої під Москвою. Нависав запій.

Піхт, сидячи за конторкою, подумав, що скоро його ад'ютантські обов'язки остаточно зведуться до відкорковування пляшок.

Закличний дзвінок перебив його роздуми.

— Ви кликали мене, пане генерале? — Запитав Піхт, зупинившись на порозі.

Бра в кабінеті генерала було вимкнуто. Світло падало від верхньої люстри й дуже старило Удета, підкреслюючи сині, набряклі мішки під очима.

— Завтра, Паулю, я відбуваю в Бухлерхох, полікуюсь. — Удет зморщився. — А зараз ми з тобою з'їздимо на аеродром у Фюрстенвальде.

— Але погода…

— Лишилось мало часу, лейтенанте. Хочу подивитись на трофейні російські машини.

Пауль допоміг надіти плащ на похилі, важкі плечі Удета. Генерал і Піхт спустилися широкими мармуровими сходами до вестибюля повз застиглих вартових із срібними аксельбантами.

«Мерседес» близько години плутав тьмяними, сіро-зеленими вулицями.

Вони вже втратили мирний вигляд. Йшли люди, йшли солдати, поранені. З казенно-урочистого центру машина потрапила до цегляного заводського району, потім пірнула в бурувату зелень, у передмістя — край кладовищ. Біля кладовищ промайнули свої околиці —