«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський
Певна річ, усі ці плани могли б стати реальністю після виконання першочергового завдання — знищення Росії.
1
«Наші доблесні війська оволоділи вчора містами Вітебськ, Молодечно, Фастів. Червона Армія безладно відступає… Наша авіація безроздільно панує в повітрі…» Металевий голос Геббельса, здавалося, заволодів усім Тіргартеном. Він рвався з репродукторів, установлених н?» кожному перехресті парків.
З того місця, де стояв Март, добре видно було всю алею. П'яту ліворуч. У цей надвечірній час вона була безлюдна. Зайнята була лише одна лава. Але чоловік, котрий сидів на ній, не міг бути тим, на якого він чекав. Це був Евальд Регенбах, начальник відділу в контррозвідці люфтвафе — «Форшунгсамт». Його поява тут була неймовірна, протиприродна.
«Пастка? Очевидно, пастка. Значить, Перро, хто б він не був, уже схопили. І він усе сказав. Так? Ні, не так».
Це друге припущення було ще неймовірніше.
«Можна припускати, якби Перро зрадив, то прийшов би сюди сам. Так надійніше. Їм же нема рації брати мене відразу. Отже?.. В усякому разі, якщо це пастка, то за мною вже стежать. І те, що я не підійду до нього, буде підозріле само по собі. Наше знайомство ні для кого не таємниця.
А головне — і це справді головне — Перро не міг зрадити. Якщо робити такі припущення, вся моя робота втрачає сенс, усі ці роки — нікому непотрібний кошмар. Не можна не вірити в себе, не вірити в тих, хто поруч, Я зобов'язаний вірити. І зобов'язаний робити припущення.
Якщо перестрахуватися зараз, можна врятувати себе, піти від них, але навіщо тоді все? Покинути свій пост, свій окіп. Відступити?»
Йому відступати нікуди.
«Я пройду повз цю лаву й озвусь до нього. Або почекаю, поки він обізветься сам! Ні, він поринув у читання, нічого не бачить, не чує. Треба сісти поруч, як домовлено, витягти газету «Франкфуртер цайтунг», розслабитись. А що як він наш? Чому це здається мені неймовірним? Навпаки., Саме так усе й має бути. А хіба йому буде легше повірити мені?»
Він обізвався до Регенбаха, перш ніж сів на лаву, і встиг піймати блискавичний вираз неприязні в дружелюбно здивованих очах.
Регенбах непомітно зіжмакав програму бігів, сунув її в портфель.
— Ви, мабуть, чекаєте тут даму? Не хотів би вам заважати, — сказав Регенбах.
— Майже вгадали, але в мене ще тьма-тьмуща часу.
— А мій уже закінчується. Я повинен іти. — Регенбах устяв.
— Постривайте хвилину. Мені здалося, я бачив у вас програму недільних бігів. Ви знавець?
Кожною нервовою клітиною свого тренованого організму Март відчував неймовірне напруження, що пойняло співрозмовника. Але в цю хвилину ніяк не міг йому допомогти. Хіба що абсолютним, незворушним спокоєм.
— Колись захоплювався. Зараз рідко заходжу.
— Покажіть мені програму.
Регенбах не вірив. Не міг, не хотів вірити. Але щось примусило його знову сісти, відкрити портфель, дістати й простягнути Мартові програму. Він був зовсім спокійний, незворушний, як завжди.
— Так, четвертий заїзд. Ви ставите на Арлекіна? — запитав Март.
— Хочу ризикнути, — відповів Регенбах.
— А я думаю поставити на Перро. Принаймні, мій давній знайомий дядечко Клаус чинив тільки так. — Март розгорнув «Франкфуртер цайтунг».
— Я дуже радий, Марте, — тихо сказав Регенбах. — Здрастуйте.
Вони помовчали, заново звикаючи один до одного.
— Я дістав для вас листа, а також інструкцію щодо вашої роботи в майбутньому. Діяти ви будете, як і раніше, самостійно. Зв'язуватися з Директором — також самі. В Лехфельд направлено до вас Еріха Хайдте під виглядом Юттиного брата. Він і Ютта — радисти. З Лехфельда зручніше вести передачі. Рація там же. При першій нагоді спробуйте з'їздити туди. На мене розраховуйте лише в крайніх випадках чи за дублювання особливо важливої інформації. — Регенбах вийняв із портфеля пачку сигарет: — Візьміть. Тут код, хвилі, частоти, час сеансів.
— Усе?
— Директор просив повідомити, що вам надано чергове військове звання.
Март мовчки нахилив голову.
— Даруйте, ви росіянин? — Регенбах стиснув його лікоть.
— Так, росіянин. Москвич.
— Я знаю, вам важко. Тримайтесь, москвичу. Я дуже вірю в Москву. В Москву фашизм не пройде.
… Ввечері Март прочитав Директорового листа.
«Від Директора Мартові. Встановлюю зв'язок. Пропоную посилити роботу. Цікавлять: стратегічні плани головного верховного командування, насамперед напрямки ударів трьох груп військ — фон Лееба, фон Бока, фон Рунштедта, оперативні плани люфтвафе, включаючи напрямки основних ударів бомбардувальної авіації, розташування складів бензину та дизельного мастила, місце перебування Гітлера й основних штабів, переміщення дивізій, нова техніка, втрати живої сили й техніки, настрій цивільного населення. «Поштові скриньки» ті, що й раніше. На випадок зміни попереджу додатково. Директор».
І ні рядка більше…
2
Ми солдати! Ми солдати!
Ми красивії хлоп'ята!
Всі дівки обов'язково
Вішаються на військових.
Еріх Хайдте з тріском зачинив вікно і, поки бруківкою протупав батальйон, стояв, притулившись спиною до прохолодної стіни.
«Отже, почалося… Сидіти й чекати, що вийде з цієї бійки, — не можу. Бійка буде страшна й довга».
Еріх вийшов з ательє й, опустивши монету в автомат, подзвонив Ютті. Вона була йому потрібна. Потім він повернувся додому, прийшов у фотолабораторію, освітлену тьмяним червоним ліхтарем. Стіни Еріх завбачливо обклеїв фотографіями красунь, перезнятих із трофейних французьких журналів. На полицях стояли банки з хімікатами, лежали пачки з фотопапером.
Під промивною ванною був невеликий отвір. Туди він засунув пакет з негативами знімків літаків і зацементував тайник так, що жоден поліцейський не здогадався б про нього.
Інші дані, роздобуті Еріхом, треба б передати по радіо. Але в нього поки що не було рації. По неї треба їхати до Аугсбурга.
Тричі подзвонив дзвінок. Другий сигнал прозвучав трохи довше, як перший і третій. Умовний знак Ютти. Еріх відчинив двері й вивісив табличку про те, що ательє зачинено на обід.
Ютта теж була занепокоєна повідомленням про початок війни з Роеією, переможними зведеннями перших годин російської кампанії. Радіорепортери вже встигли побувати в танкових і повітряних арміях, у частинах, Які вели бої з прикордонними військами, і тепер гучно повідомляли про недалеку поразку Червоної Армії.
— Все це — безглуздя, — сказав Еріх. — Росіян їм не перемогти. — Еріх зупинився навпроти Ютти. — Зрозуміло?
