Робін Гуд - Джон Макспедден
— Очевидно, ти мав на увазі мою голову, — засміявся Вілл. — А цей велетень Маленький Джон? Дозвольте потиснути вам руку, і будьмо друзями; тільки обіцяйте, що не відмовитесь схрестити зо мною палицю в товариському змаганні.
— Обіцяю! — охоче погодився Маленький Джон. — Ось вам моя рука. Скажіть, як же вас величають?
— Ім'я йому треба змінити, — втрутився в розмову Робін, — щоб збити з сліду слуг закону, озброєних наказами впіймати й повісити усіх нас. Дайте трохи подумати! Ага! Придумав! Він прийшов сюди весь пурпуровий, то так його й зватимем однині. Вітаємо тебе в зеленому лісі, Вілле Пурпуровий!
— Милості просимо до нас, Вілле Пурпуровий! — вигукнув Маленький Джон. Вони ще раз потисли один одному руки й поклялись у відданості справі, якій служила в Шервудському лісі ватага Робіна Гуда.
Розділ сьомий
ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ ЧЕНЦЯ ТУКА
Підставив Робіну чернець
Свою широку спину,
І Робін осідлав його,
Мов добру конячину.
І поки вбрід не перейшов
Чернець струмка прудкого,
Він слова Робу не сказав –
Ні доброго, ні злого.
ихими літніми днями Робін Гуд та його друзі на лоні природи гартували м'язи й дух. Одні розбійники плигали, другі бігали наввипередки, треті стріляли з луків, а четверті змагалися на дрючках та широких блискучих мечах. Не забували також про боротьбу і бої навкулачки. Всі ці найрізноманітніші види спорту робили людей сміливими, вправними, і невдовзі слава про непереможність Робінової ватаги поширилась на всю Англію.
Робін завів собі звичку перетягувати в ліс кращих людей з усіх довколишніх міст та сіл. Як тільки до нього доходила чутка, що там-то й там-то живе чоловік, який надзвичайно майстерно володіє тією чи іншою зброєю, він одразу розшукував цього чоловіка і випробовував його сам особисто. Щоправда, такі випробування не завжди щасливо кінчалися для Робіна. Та коли чоловік йому подобався, Робін з щирою душею пропонував йому ввійти в сім'ю безстрашних лісовиків Шервуда. Одного дня сталося так, що після стрілецьких змагань, в яких Маленький Джон уразив на смерть оленя за п'ятсот кроків, Робін Гуд почав його вихваляти.
— Хай тобі завжди щастить! — вигукнув він, плеснувши свого огрядного товариша по плечі. — Кращого пострілу я ще ніколи не бачив. Невже ще є десь молодець, котрий стріляє так само влучно? Я б на край світу пішов, щоб тільки побачити його.
Почувши це, Вілл Пурпуровий голосно засміявся. Йому було трохи заздрісно, що такої високої похвали удостоївся не він, а його товариш.
— Тут поблизу, в абатстві Фаунтейнз, живе один чернець, на ім'я Тук. Він такий чолов'яга, що поб'є вас обох, — ніби байдуже кинув він.
Робін відразу запалився.
— Пресвята богородице! — вигукнув він. — Тепер я не їстиму й не питиму, аж поки здибаю того ченця Тука та побачу, що він за один!
З властивою йому нетерплячістю Робін негайно почав лаштуватися в дорогу. На голову ватажок розбійників одягнув сталевий шолом; під зеленою курткою він завжди носив кільчастий панцир; широкий меч і щит, почеплені при боці, доповнили його вбрання. І, звичайно, Робін захопив із собою тугий тисовий лук та цілий пучок відбірних стріл.
Був день, коли вся земля неначе усміхалась, радіючи буянню породженого нею життя. Серце Робіна наливалося бадьорістю. Він швидко йшов звивистими стежками, які незабаром вивели його на широкий зелений луг. По той бік лугу протікав струмок, що ховався в порослих очеретом та вербами берегах. Струмок приваблював своєю прохолодною вологою, але плинув так спокійно, повільно, неначе посередині мав неабияку глибину. Робін не збирався мочити ніг, до того ж і кільчастий панцир міг пойнятися іржею; тому він сів на березі спочити й подумати, як перейти струмок, не ступаючи в воду.
Робін тихо сидів у затінку похиленої верби, коли раптом з протилежного берега до нього долинули уривки веселої пісні; потім залунали голоси, ніби там сперечалися двоє чоловіків. Один вихваляв пудинг, а другий палко захищав пиріг з м'ясом, «особливо, — наголошував він, — коли пиріжечок добре приправлений молодою цибулькою».
— І несе ж їх сюди нечистий! — пробурмотів Робін собі під ніс. — Адже такі розмови — справжня мука для голодної людини! Тільки дивно, сперечаються двоє, а голос у них ніби один!
Робіну й справді було чого дивуватись, бо голоси суперечників ніхто б не міг розрізнити.
Нараз кущі верболозу на тому боці розсунулись, і Робін ледве стримався від голосного реготу. Тепер йому все стало зрозуміло. Виявилось, що співало й розмовляло не два чоловіки, а тільки один, і цей один був огрядний присадкуватий чернець у довгій рясі на товстому тілі, підперезаній очкуром. На голові в нього був лицарський шолом, а в правиці таке, що аж ніяк не можна назвати грізною зброєю, — величезний пиріг з начинкою. Підійшовши до самої води, він сів, і суперечка одразу припинилась. Перемога лишилась на боці пирога з м'ясом, бо він був тут і міг дати свідчення на свою користь.
Та перш за все чернець зняв свій шолом, щоб освіжити голову, і перед очима Робіна постала кумедна картина. Голова служителя церкви була кругла, мов яблуко, і така ж сама гладенька. Торочка чорного скуйовдженого волосся вузенькою стрічкою облямовувала череп; голий-голісінький і блискучий, неначе яйце. Тугі червоні щоки були також лискучі й гладенькі, а дрібні сірі очиці потішно витанцьовували, оглядаючи навколишній світ.
Отже не
