Таємничий острів - Жюль Верн

Колоди склали штабелями під широким дощатим навісом, поставленим біля Нетрів: там вони повинні були зберігатися, поки їх не пустять у діло.

Квітнева погожа пора у Північній півкулі найчастіше відповідає жовтню. Крім кораблебудування колоністи ретельно обробляли землю, і незабаром із плато Круговиду зникли всі сліди спустошення. Відбудували млин, на місці знищеного пташника виросли нові сараї. Їх зробили просторішими, тому що пернате населення ферми дуже зросло. У стайні стояло тепер п’ять онагрів — чотири сильних, міцних і добре об’їжджених тварини, що ходили й у запряжці, й під сідлом, і новонароджене лоша. Інвентар колонії збільшився — з’явився плуг; на онаграх тепер орали землю, і вони тягли плуг не гірше волів, на яких орють у Йоркширі або в Кентуккі. Кожний колоніст брав на себе ту чи іншу роботу, ніхто не сидів склавши руки. Зате яким завидним здоров’ям могли похвалитися всі ці трудівники, як весело проводили вони вечори в Гранітному палаці, які райдужні плани на майбутнє будували!

Айртон, зрозуміло, почував себе тепер рівноправним членом товариства; вже не заводив мови про те, щоб йому жити окремо в коралі. Одначе він завжди був замислений, мовчав і більше розділяв з колоністами їхню роботу, ніж радості. Але робітник він був прекрасний — сильний, спритний, винахідливий і розумний, його любили і поважали, і він не міг цього не відчувати.

Не закинули й кораль. Хто-небудь з колоністів через день їздив туди візком або верхи, роздавав корми худобі, доїв кіз і привозив молоко, що надходило в розпорядження Наба. Цими поїздками користувалися і для полювання, тому частіше за інших їздили в кораль Герберт і Гедеон Спілет у супроводі Топа, який завжди біг попереду: завдяки мистецтву мисливців і їхніх чудових рушниць у будинку не переводилася велика дичина — водосвинки, агуті, кенгуру, кабани, пекарі; не переводилася і птиця: качки, тетеруки, глухарі, жакамари, бекаси. Кролики із садка, устриці з обмілини, іноді черепаха, повні сіті сьомги, що приплила цілими косяками до ріки Віддяки метати ікру, овочі з городу на плато Круговиду, дикі плоди з лісу — які щедрі дарунки природи! Головний кухар Наб ледве встигав забирати їх про запас до своїх комор.

Зрозуміло, що телеграфний дріт, протягнений між коралем і Гранітним палацом, відновили, і тепер нічого не заважало послати депешу, коли хто-небудь з колоністів, відправившись у кораль, вважав за необхідне там заночувати. Адже тепер на острові знову стало спокійно, і більше не доводилося побоюватися вторгнення, принаймні з боку людей.

І все-таки лихо могло повторитися, якби на острів знову надумали висадитися які-небудь каторжники-втікачі. Можливо, приятелі та спільники Боба Гарвея, котрі ще відбували покарання у Норфолці, були посвячені в таємницю його задумів і збиралися діяти за його прикладом. Отже, колоністи безупинно вели спостереження за всіма зручними для висадки частинами узбережжя, і щодня їхня підзорна труба обводила широку дугу обрію від бухти З’єднання до бухти Вашингтона. Вирушаючи в кораль, вони не менш уважно оглядали море й у західному напрямку, — з відрогів гори Франкліна видно було дуже далеко.

Нічого підозрілого жодного разу не з’являлося в полі зору, і проте завжди доводилося триматися насторожі.

Одного разу ввечері Сайрес Сміт запропонував товаришам почати зміцнювати кораль. Він вважав розумним запобіжним заходом вище підняти огорожу і збоку побудувати щось подібне до блокгауза, для того щоб сховатися там у випадку ускладнень і дати відсіч нападникам. Гранітний палац, говорив інженер, можна вважати неприступним завдяки самому його розташуванню, але кораль з його будівлями, запасами продовольства і худобою, що утримується в загонах, завжди може виявитися предметом зазіхань з боку яких-небудь грабіжників, що наскочать невідомо звідки, і треба створити найсприятливіші умови для захисту від них.

План зміцнення кораля ще вимагав ретельних обмірковувань, і здійснення його мимоволі відклали до весни.

До 15 травня на верфі уже заклали кіль нового судна, і незабаром майже перпендикулярно до нього піднялися в пазах ахтерштевень на одному кінці і форштевень — на іншому. Кіль, зроблений з міцного дуба, мав у довжину сто десять футів, що дозволило поставити середній бімс[59] довжиною двадцять п’ять футів. Але тільки це корабельні теслі і встигли зробити до настання негоди і холодів. Наступного тижня ще поставили перші кормові шпангоути,[60] а потім довелося роботи призупинити.

Наприкінці місяця погода зовсім зіпсувалася. Дув східний вітер, що іноді досягав сили урагану. Сайрес Сміт побоювався за долю корабельної верфі. Він вибрав для неї найзручніше місце, біля Гранітного палацу, але в бурю острівець Порятунку був поганим захистом узбережжя, хвилі, гнані вітром, докочувалися до гранітної стіни і розбивалися біля її підніжжя.

На щастя, його побоювання не виправдалися. Вітер найчастіше дув з південного сходу, а тоді Гранітний палац прекрасно захищав виступ мису Знахідки.

Пенкроф і Айртон, ревні будівельники нового судна, не припиняли роботи доти, доки це було можливо. Вони не боялися ні вітру, що тріпав їм волосся, ні дощу, від якого обоє промокали до нитки: вони вважали, що молоток однаково добре б’є й у негоду, й у гарну погоду. Але коли після сльоти вдарили морози, дерево на холоді затверділо, як залізо, і теслям стало надзвичайно важко його обробляти, — до 10 червня довелося перервати спорудження судна.

Сайрес Сміт і його товариші, звичайно, не могли не зауважувати, які суворі зими на острові Лінкольна. такі холоди бували хіба що в штатах Нової Англії, розташованих приблизно на такій же відстані від екватора, як і острів Лінкольна. У Північній півкулі, принаймні в тій його частині, що займають Нова Англія і північна смуга Сполучених Штатів, це явище пояснюється плоским рельєфом, що межує з полярною зоною: жодна височина не перепиняє там шлях північним вітрам; але щодо острова Лінкольна таке пояснення неприйнятне.

Пенкроф і Айртон, ревні будівельники нового судна, не припиняли роботи доти, доки це було можливо…

— Спостереженнями встановлено, — сказав одного разу Сайрес Сміт своїм товаришам, — що при рівних географічних широтах на островах і морських узбережжях холоди не такі сильні, як у внутрішніх областях континентів. Наприклад, я часто чув, що в Ломбардії зими суворіші, ніж у Шотландії, а це, говорять, залежить від того, що море віддає взимку те тепло, що воно одержало