Віннету ІІ - Карл Фрідріх Май
— Чудово. Ти можеш ображати мене скільки хочеш, але скоро надійде час розплати. Мені від тебе тепер нíчого приховувати, і я погоджуся з тим, що ми більше любимо збирати врожай, ніж вирощувати його. Орати, сіяти, доглядати — це надто важко, це для інших. Але коли десь можна без надмірних зусиль зібрати урожай, ми, скажу чесно, не лінуємося і працюємо, не питаючи дозволу в тих, хто вважає себе господарем поля. Ми робили так досі й будемо робити так далі, поки не задовольнимо наші бажання.
Оаза в безплідній землі: воїн племені оґлала Червоний Яструб чекає, поки його кінь нап’ється. Північна Дакота, прибл. 1905 рік. Фото Едварда Киртіса. Бібліотека Конгресу США.
— І коли ж настане цей момент?
— Можливо, вже незабаром. Ми бачимо неподалік поле, на якому зріє чудовий урожай. Якщо нам усе вдасться, то ми зможемо трохи перепочити.
— Вітаю! — зі сарказмом у голосі промовив я.
— Дякую, — таким же тоном відповів Сантер. — І якщо ти справді бажаєш нам успіху, то допоможеш нам знайти це поле.
— О, то ви зібралися жати, а що і де, ще не знаєте?
— Знаємо що, але не знаємо де.
— Це прикро.
— А от ти й розкажеш нам, де це поле.
— Сумніваюся.
— Справді?
— Так.
— Чому?
— Я не чув про жодне поле, яке би вам підійшло.
— Чув.
— Точно ні.
— Це тобі так тільки здається. Я освіжу твою пам’ять. І не прикидайся дурником — жито тут ні до чого. Я шукаю велику схованку.
— Яка ще схованка?
— Схованка з хутром і шкурами.
— Гм! Я повинен знати щось про таку схованку?
— Так.
— Мабуть, ви мене з кимось переплутали.
— Ні. Я добре знаю, про що кажу. Ти ж не будеш заперечувати, що ви побували у старого Корнера на Таркі-Рівер?
— Так, ми ночували в нього.
— А про що ви його розпитували?
— Ні про що конкретне. Говорили про погоду тощо.
— Не намагайся мене обдурити. Я побував у Корнера після вашого від’їзду і дізнався, про що ви говорили.
— І про що?
— Ви шукали купця на ім’я Бартон.
— Цього старий не мав би вам розповідати.
— Але він розповів. І ви хотіли продати Бартонові багато хутра.
— Ми?
— Ну не зовсім ви, а Вбивча Рука, який зі своїми траперами назбирав дуже багато бобрових шкур.
— Чорт забирай! Ви знаєте все не гірше, ніж я!
— Не гірше, це вже точно! — самовдоволено засміявся Сантер, не звертаючи уваги на мої кпини.
— Ви не зустріли в Корнера самого Бартона, а лише його помічника, і взяли його з собою до табору Вогняної Руки, щоб показати йому хутра. Ми кинулися за вами, але той помічник, здається, його звати Роллінс, утік, поки ми возилися з вами.
За час життя в прерії я звик звертати увагу на найменші дрібниці, тож і тепер помітив, що після цих слів Сантер мимоволі скосив очі до кущів, де ховався вночі. Це був мимовільний погляд, він навіть не усвідомив, що подивився туди. Отже, в тих кущах було щось, пов’язане з Роллінсом? Це слід було перевірити, але щоб не викликати його підозр, я не перевів погляд відразу ж за ним, а дивився далі йому в очі. Він продовжив:
— Але це не має значення. Навіщо нам Роллінс, якщо ми маємо вас, — хвалився Сантер. — Ви знаєте Вогняну Руку?
— Так.
— А місце, де він ховає хутра, теж знаєте?
— Так.
— Чудово, що ви цього не заперечуєте!
— Не розумію, чому я повинен заперечувати правду.
— Чудово! Отже, сподіваюся, ви мені допоможете подолати мої труднощі.
— Ви справді на це сподіваєтеся?
— Ви ж самі чудово розумієте, що для вас буде краще, якщо розповісте нам усе.
— Чим це буде краще для нас?
— Ну бо так ви суттєво полегшите свою долю.
— Що ви маєте на увазі?
— Маю на увазі смерть. Ви знаєте мене, я знаю вас. Той, хто потрапить до рук противника, приречений померти. Цього разу я зловив вас, тож померти доведеться вам. Але залишається питання — як саме померти? Я довго мріяв про те, щоб спершу довго помучити вас, а вже потім убити. Але з огляду на схованку Вогняної Руки, я готовий трохи пом’якшити свої кровожерливі мрії.
— І що це значить?
— Ви скажете мені, де Вогняна Рука влаштував схованку для хутра, і опишете, як туди дістатися.
— А що матимемо за це?
— Швидку й безболісну смерть. Кулю в чоло.
— Чудово! Це дуже лояльно з вашого боку, але не надто розумно.
— Чому?
— Я опишу будь-яке місце, але зовсім не те, що потрібне, і помру легкою смертю.
— Не варто вважати мене аж таким необережним. Я знайду спосіб добути від вас докази. Але спочатку я повинен переконатися, чи згодні ви поділитися зі мною таємницями.
— Поділитися! Ви знайшли дуже відповідне слово. Думаю, ви знаєте, що Вбивча Рука — не зраджує своїх друзів і не ділиться їхнім добром. Ви ж
