Квентін Дорвард - Вальтер Скотт

— А чи не погодяться ті пани, — спитав Труазешель, подивившися в сторону каміна, — допомогти нам у виконанні наших обов’язків і зробити першу спробу в нашій професії?

— Гм! Навряд… — відповів прево. — Цирульник здатний тільки на те, щоб чужими руками жар загрібати; а щодо шотландця, то він вартуватиме біля дверей, поки ми облагоджуватимемо по діло. Йому не вистачить ні кмітливості, ні спритності, щоб узяти в ньому діяльнішу участь: кожному своє.

З дивовижною спритністю і навіть із якоюсь професійною насолодою, що приглушала усвідомлення небезпеки їх власного непевного становища, ці гідні помічники прево приладнали все знаряддя для виконання вироку, виголошеного над Галеотті полоненим монархом, радіючи, що завершать славним подвигом своє не менш славне життя. Трістан Пустинник із явним задоволенням стежив за їхніми готуваннями. Олів’є не звертав ніякої уваги на те, що відбувалося навколо нього. А Людовік Лезлі, прокинувшися від шуму, дивився на все це, як на справу, що його не обходить, і він не несе за неї відповідальності[241].

Твій час ще не минув, і біс тобі

Продовжує служити. Він веде,

Як поводир сліпого, манівцями,

Тримаючи за руку, проводжав,

Обходячи вибоїни та пні,

В безодню геть, щоб кинути туди.

Підкоряючись наказу Людовіка або, певніш, виконуючи його прохання, бо король перебував у такому становищі, коли він, будучи монархом, міг лише просити, ле Глор’є пішов шукати Марціо Галеотті, що для блазня не становило великих труднощів.

Він одразу попрямував до найкращої пероннської таверни, де сам він був далеко не випадковим відвідувачем, як великий прихильник тих напоїв, що ставили розум усіх інших людей на один рівень із його власним.

Він знайшов або, певніше, побачив астролога в кутку пивної зали, або, як її звуть німці та фламандці, Stube чи stoof[242], з огляду на її найважливішу прикрасу. Астролог, сидячи за столом, захопився розмовою з якоюсь жінкою в чудному чи то маврітанському, чи то азіатському вбранні. Побачивши ле Глор’є, жінка встала, готова відійти.

— Це надійні новини, на які ви сміливо можете звіритися, — сказала незнайомка Галеотті і з цими словами зникла у натовпі відвідувачів, що гуртками сиділи навколо окремих столів.

— Ну, кузене філософ, — сказав блазень, підходячи до Галеотті, — само небо, здається, піклується про тебе. Не встиг відійти од тебе один вартовий, як воно посилає йому на зміну другого. Не встигла тебе покинути одна дурна голова, як з’являється друга, щоб повести тебе до покоїв Людовіка Французького.

— Тебе послав король? — спитав Марціо, недовірливо поглядаючи на нього, бо з першого погляду пізнав у ньому блазня, хоч у вбранні ле Глор’є, як ми вже зазначали, не було нічого, що вказувало б на це.

— Авжеж, пане! — відповів ле Глор’є. — І вам краще, ніж кому іншому, відомо, що коли Могутність посилає Дурість шукати Мудрість, то це надійна ознака того, на яку саме ногу кульгає хворий.

— А що, коли я відмовлюся піти на такий пізній виклик, та ще переказаний таким посланцем? — спитав Галеотті.

— В такому разі, щоб не завдавати клопоту вашій особі, ми понесемо нас на руках, — сказав ле Глор’є. — Тут біля дверей у мене напоготові десяток бургундських молодців, яких Кревкер дав мені саме на цей випадок. Ви повинні знати, що ми з моїм другом Карлом Бургундським ще не відібрали в нашого кузена Людовіка його корони, яку він, як осел, віддав нам. Щоправда, ми її трохи підпиляли й підрізали, але все ж таки вона з чистого золота, хоч тепер не більша від зернятка. Одним словом, Людовік, як і раніш, володар над своїми підданими, так само і над вами. Найхристиянніший король зараз у башті Пероннського замку, і ви, його вірний слуга, мусите негайно туди з’явитися.

— Ступай, я йду вслід за тобою, — сказав Галеотті і попрямував за блазнем, бо іншого виходу в нього не було.

— Авжеж, пане, — промовив блазень дорогою до замку, — ви добре зробили, бо ми змушені поводитися з нашим кузеном, як з голодним левом у клітці, якому іноді треба кинути теля, щоб було над чим попрацювати його старим зубам.

— Чи не хочеш ти сказати цим, що в короля є якийсь намір проти мене? — запитав Галеотті.

— Вам це краще знати, — відповів блазень. — Ніч хоч і темна, але я певен, що ви й крізь хмари можете побачити зорі, а я зовсім не розуміюся на цьому. Знаю тільки, що мати завжди радила мені обережніш підходити до пацюка, що попав у пастку, бо саме в такі хвилини пацюки нібито дуже схильні кусатися.

Астролог більше ні про що не питав, однак ле Глор’є, за властивою всім блазням звичкою, не вгавав, жартуючи всю дорогу, аж поки вони дійшли до воріт замку, де він передав вартовим цю вчену людину. Звідси, переходячи від вартового до вартового, Галеотті потрапив, нарешті, до башти Герберта.

Натяки блазня не пройшли повз увагу Марціо Галеотті, і незабаром вони нібито знайшли собі підтвердження в погляді й поводженні Трістана, який, коли звернувся до астролога й привів його до опочивальні короля, виявляв у своїх словах і рухах