Робін Гуд - Джон Макспедден
Це був Маленький Джон.
Десятки питань заворушились у голові Робіна, і на жодне з них він не міг знайти відповіді. Що робить Маленький Джон у домі шерифа? Чому він нічого не сказав своїм товаришам? Чи вірний він їм? Чи, може, він зрадник?
Але ці підозри розвіялись так само швидко, як і виникли. Довірливе серце Робіна підказувало йому, що Маленький Джон ніколи не зрадить друзів.
Робін підбадьорився і знов почав сипати дотепними жартами, примушуючи братися за боки й самого шерифа і його вже досить п'яненьких гостей.
— Пісню! — раптом загорлав хтось за столом, і цей крик підхопили всі. Робін скочив на стілець і заспівав:
Зголосилась дівка в свято Різничихою стати, І щораз по тій причині Говорив різник дівчині: — Ой голубко моя люба, Будем жити мило-любо. Я тобі — щодня м'ясця, Ти спечеш мені хлібця.
Гепаючи келихами об стіл, гості приєднались до нього хором:
Он до ласого як звик Ноттінгемський наш різник! Гей, гей, о-ге-гей, Ноттінгемський наш різник!
Поки пісня стрясала стіни бенкетного залу, знову з'явилися слуги й наповнили келихи. Серед слуг був і Маленький Джон. Він підійшов до Робіна і, голосно запитавши, чи не хоче той ще вина, пошепки додав:
— Увечері чекаю на тебе в коморі.
Робін кивнув головою і заспівав ще голосніше. День кінчався. Гості почали прощатися. Гикаючи, вони подовгу розкланювались перед шерифом і зовсім не помічали сонного єпіскопа.
Коли всі розійшлися, шериф наказав одному із слуг провести Робіна в його кімнату, нагадавши, що вони зустрінуться вранці за сніданком.
Робін дотримав слова. Увечері він поговорив з Маленьким Джоном, а другого дня зустрівся з шерифом. Проте Маленький Джон мав стільки пригод, відколи залишив ліс, що йому слід відвести окремий розділ.
Отже повернімось до цієї історії, про яку оповідають старовинні народні балади, і дізнаємось, як Маленький Джон потрапив у слуги до шерифа.
Розділ четвертий
ЯК МАЛЕНЬКИЙ ДЖОН СТАВ СЛУГОЮ ШЕРИФА
Тепер послухайте, як Джон
Прислужував шерифу,
А під кінець таке утнув –
Покотишся зо сміху.
астав другий день ярмарку в Ноттінгемі, і люди юрмами сунули в місто через усі міські брами. В яскраво пофарбованих ятках красувався найрізноманітніший крам, на розі майже кожної вулиці виступали клоуни та лицедії. Тут і там височіли спеціально споруджені помости для двобоїв на палицях — змагання ці народ вельми полюбляв дивитися.
Непереможним бійцем на палицях в усій довколишній місцевості вважався тоді якийсь Ерік з Лінкольна. Про його подвиги, оспівані в баладах, ходила слава по всьому графству. До того ж цей Ерік страшенно любив похизуватись. Ось і сьогодні він набундючено походжав по одному з численних помостів, вихваляючись своїм молодецтвом і пропонуючи першому-ліпшому, хто забажає з ним позмагатись, проломити голову за шилінг. Кілька чоловік одважились випробувати свою вправність та силу, проте Ерік швидко впорався з ними і зштовхнув з висоти на землю під загальний регіт та глузливі вигуки глядачів.
Навпроти помосту, де орудував Ерік, сидів якийсь незграбний здоровань у брудному старчачому лахмітті, з за рослим щетиною обличчям, і тільки посміхався, коли дрючок непереможного вояка торохкав по чиємусь черепі. Та ось, обходячи арену під час перерви у грі, викликаної тим, що більше не було охочих підставляти свої боки під його удари, Ерік зненацька помітив глузливу посмішку довготелесого обірванця й різко обернувся до нього.
— Гей, ти, голодранцю! — гаркнув він, — перестань шкірити зуби і поважай кращих за себе, бо, клянусь богородицею, зараз же виб'ю пилюку з твого дрантя!
Здоровань у лахмітті посміхався й далі.
— Я бідний жебрак, — відповів він, — проте я завжди готовий виявити повагу до того, хто справді кращий за мене. Тільки боюсь, що вам не пощастить навчити мене кращих манер, так само як і вибити пилюку з моєї куртки.
— Ану виходь! Виходь сюди! — загаласував Ерік, розмахуючи палицею.
— Це можна, — сказав здоровань, повільно й важко підводячись з місця і розминаючи зомлілі ноги. — З великим задоволенням полічу хвастунцеві ребра, якщо добрі люди позичать мені кийок.
Десятків зо два рук одразу потяглися до нього з дрючками — охочих подивитись, як лусне чиясь голова, було багато, хоч ніхто вже не бажав ризикувати власною.
Здоровань вибрав найтовщу й найважчу палицю і, сумовито зігнувшись, незграбно поліз на поміст. Та коли він опинився поряд з Еріком і випростався, то виявилось, що він майже на голову вищий за свого супротивника. Однак палицю він тримав якось так смішно, що натовп вибухнув дружним реготом.
— Постій за честь Ноттінгема, хлопче! — лунали звідусюди вигуки.
Бійці стали на свої місця і зміряли один одного поглядами. Кожен з них чекав, що перший випад зробить інший. Але так вони стояли лише якусь мить, бо
